Свідомість явища вміщає
та палахкоче,
бо кожен щось своє віщає,
як то́го хоче.
В полоні мислень обережних,
в обіймах тління,
шукаю я у днях бентежних
мить просвітління.
Зшиваю клаптики просто́ри* –
втішає се бо –
та сходжу думкою у гори...
душею в небо...
Там сяють місяць, ясні зорі
та тиха плинність
годин в космічнім синім морі –
до ладу схильність.
Малюю фарбами в уяві
картину світу,
де в лісопарку квітне явір...
Життя сюїту
знов чую я в садку вишневім
під спів пташиний
та бачу в спалаху рожевім
гірські вершини.
Світанок персиковим цвітом
рум'янить хмари,
але... хтось тягне мов магнітом
цей світ на ма́ри*.
Свідомість явища вміщає
та палахкоче,
бо кожен щось своє віщає,
як то́го хоче...
До чорних дір ми світ зносили –
не залатати.
Дай, Боже, розуму та сили
мару́* здолати!
16.04.2020
*просто́ра (діал.) - простір
*ма́ри - ноші для перенесення мерців
*мара́ - уособлення нечистої сили
–––––––––––––––––––
За іюстрацію взята
картина Фрейдуна Рассулі
–––––––––––––––––––
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965733
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.11.2022
автор: Олена Студникова