Згадалося, як мусив у метро
прощатися з тобою на пероні,
ховаючи під миршавим пальтом
палку журбу і прикрощі сезонні.
Навколо тлум байдужих вирував,
тоді як ми, тендітно сплівши руки,
повторювали втішливі слова
про те, що й не помітимо розлуку.
Ступила до вагону ти вкінці,
щоб миттю двері гупнули нечуло,
почавши лік буремних місяців,
які від злуки тільки відштовхнули...
[i]10.IХ.22 р.[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964761
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.11.2022
автор: Прозектор