І як було добре, коли зустрічалась
На свята рідня вся, - дорослі й малі...
Та час промайнув, - і так уже сталось
Тарілок не густо у нас на столі.
Ми вдвох за столом, та коти іще з нами;
Два слова промовим, а більше мовчим;
Здебільшого ми розмовляєм з котами...
Сьогодні нас доля порадує чим?
І вранішні тіні не квапляться зникнути,
І радісні звістки поділись куди?
І мабуть, до цього не зможемо звикнути...
Мов Сонце зайшло наше в інші світи.
І може, воно там світліше, тепліше
І справді, - й найбільше потрібне комусь,
Тому, хто вітає його як найліпше.
Чи зможу я так？ Чи за справу візьмусь？
Ще зрання, коли бесперечно прочуняю,
Тебе пригощу я духм'яним чайком
Із сендвічем навіть. І серцем відчую, -
Як Сонце над нами вже сходить тайком.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964614
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.11.2022
автор: Рунельо Вахейко