Шукала вуста, що грозились убити
В сонця вечірнього ніжнім саду.
Шукала долоні, що мали впустити,
Коли б я постала ізнов наяву.
Лише мерехтіння спиняло заставу...
І все задля білого фальшу в зорі.
Сивої днини змивала оправу,
Якій не належало знати свічі.
Хай сподівання звелися б луною...
Сонце вже низько, а серце не спить -
У ньому замало тогО, що без бою
Зможе навічно безсило любить...
22.10.2022
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963869
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.10.2022
автор: Сара Ґоллард