Вже 8 місяців війна,
іде у нашій Україні...
Щодень вона людей вбива,
Й різні структури необхідні
Я знаю, що таке війна,
Вона в житті моїм була,
Забрала хату й тата...
А ми жили, як мишенята,
На сіні у чужім сараї,
Були малі й завжди голодні,
Ждали тепла і мами, й літа...
Надії не втрачали і вірили,
Закінчиться війна, вернеться тато,
Самі собі збудуєм нову хату,
І заживем, як люди всі...
Не вийшло, чи не склалося,
Прийшла лиш "похоронка",
В наші серця кольнула голка...
Ми плакали й ридали,
І маму ми з роботи ждали,-
Напівголодні, майже голі,
Були і "вчора, і сьогодні"...
Не склалося, не вийшло...
Сиділи в тім сараї голодні...
Й майже голі, а мама на роботі...
У колгоспі, а вечорами й в вихідні,-
Робили лампачі, щоб збудувати
Хату нову...
І збудували, раділи і сміялись,
У хату нову перебрались...
І працювали, і навчались,
Та татка так і не діждались...
Він на війні загинув...
Не тільки наш, а й наших друзів,
В селі, як у окрузі, пізнали всі:
І щастя, і сирітську долю...
Хоч вижили й не всі...
А нині знов у нас війна,
Уже з рашистами....
Чи показна, а чи відома...
Знову страждають люди...
І сироти вже є, і вдови...
І знову нам болить
І дуже важко з болем жить...
Коли ж то їй кінець вже буде?...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963821
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.10.2022
автор: геометрія