Розлога темінь проїдає жилуваті очі,
Туман бере за душу вогкістю вовків,
Кістки об'їжджені болотом душі,
Ворони карк вкрапає повз комір.
Картає чорний перехожий шини,
Що ріжуть блиском вар масний,
Колодязь дна з'їдає ехом кпини,
Між павутинням вій снує старий.
Ще вчора карусіль крутила крісла,
Вечірній світ жбурляв мільйонами вогнів,
Розкидані шампана корки, пляшки віски,
Солодка карамель маніжилась в вікні.
Крізь морок старці йшли, звільняли чергу тління,
Ніхто не подавав, незвідані їх дні,
Обрушились стовпи, знеслись замки склепіння,
Пропало все, лишились лиш ключі...
Зелений пломінь сонце відпустило,
І срібло місяця сховалось у пітьмі.
Враз,
надолині яблуко торкнув,
у дрімоті осінній,
Ми,
в Ґетсиманському саду,
одні...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963775
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.10.2022
автор: Валерій Лазор