Прощання зі школою

Вже  в  класі  снить  вечірня  тиша
на  куцих  клаптиках  осоння,
тоді  як  тюлі  ледь  колише
тремтливий  подих  завіконня.

Знайомі  парти,  дошку  й  стіни
притьмили  нуднощі  полинні,
від  чого,  ставши  одвір,  лину
у  вир  думок  про  швидкоплинність.

У  теплих  спогадах  –  прощання
із  безмаль  рідним  колективом,
з  яким  проходив  безваганно
вперед  крізь  ясність  і  заливи.

Й  кортить  повідати  багато
учителям  сердечно  милим,
що  за  нечесно  скромну  плату
такий  безцінний  труд  вершили.

Мене  ти  майже  денно,  школо,
втішала  слушно  й  бадьористо,
тому  тут,  як  ніде  навколо,
цвіло  допитливе  дитинство.

Отут  посеред  щирих  друзів
грів  чуба  й  різно  розважався,
поклявшись  бути  в  щасті  й  тузі
довічним  ворогом  лукавцям.

Спізнав  за  шлях  такий  значимий
також  невдачі  та  турботи,
щоб  зі  знаннями  за  плечима
навикнув  труднощі  бороти.

Усе  скінчив  останній  дзвоник.
Йдучи  неквапно  коридором,
зустрічні  стенди  і  вазони
обводжу  хапко  тихим  зором.

За  мить  явлюся  на  подвір’я,
увесь  в  чуттєвій  завірюсі,
проте  не  шпортає  зневір’я,
оскільки  ще  сюди  вернуся.

Ще  зберемося  якось  разом
в  душевній  бесіді  за  чаєм,
а  поки  ж  рину  в  ногу  з  часом
у  майбуття,  котре  вітає.

Бо  вивчив,  що  ступати  треба
життям  рішуче  та  хоробро
і  всьому  є  свій  строк  під  небом,
тож,  люба  школо,  на  все  добре!

[i]V.21  р.[/i]

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963608
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.10.2022
автор: Прозектор