Вже в класі снить вечірня тиша
на куцих клаптиках осоння,
тоді як тюлі ледь колише
тремтливий подих завіконня.
Знайомі парти, дошку й стіни
притьмили нуднощі полинні,
від чого, ставши одвір, лину
у вир думок про швидкоплинність.
У теплих спогадах – прощання
із безмаль рідним колективом,
з яким проходив безваганно
вперед крізь ясність і заливи.
Й кортить повідати багато
учителям сердечно милим,
що за нечесно скромну плату
такий безцінний труд вершили.
Мене ти майже денно, школо,
втішала слушно й бадьористо,
тому тут, як ніде навколо,
цвіло допитливе дитинство.
Отут посеред щирих друзів
грів чуба й різно розважався,
поклявшись бути в щасті й тузі
довічним ворогом лукавцям.
Спізнав за шлях такий значимий
також невдачі та турботи,
щоб зі знаннями за плечима
навикнув труднощі бороти.
Усе скінчив останній дзвоник.
Йдучи неквапно коридором,
зустрічні стенди і вазони
обводжу хапко тихим зором.
За мить явлюся на подвір’я,
увесь в чуттєвій завірюсі,
проте не шпортає зневір’я,
оскільки ще сюди вернуся.
Ще зберемося якось разом
в душевній бесіді за чаєм,
а поки ж рину в ногу з часом
у майбуття, котре вітає.
Бо вивчив, що ступати треба
життям рішуче та хоробро
і всьому є свій строк під небом,
тож, люба школо, на все добре!
[i]V.21 р.[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963608
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.10.2022
автор: Прозектор