Солдат

Стягнулися  хмари,  стемнивши  поля,
які  вже  заграва  кропила  червоним
крізь  дим,  що  розлізся  в  усю  спроквола
від  щойно  розбитої  злої  колони.

Заклякли  у  бруді  машини  важкі,
роз’їдене  кіптем  суворе  залізо,
що  й  змовкли  навколо  прибулі  пташки,
яких  цьогоріч  попри  жах  достобіса.

Лиш  легіт  неквапно  розвіює  чад,
бентежачи  простір,  бадилля  колише
й  лежить  край  посадки  у  крові  солдат
під  гнітом  ущент  неспокійної  тиші.

Лишив  десь  удома  родину  свою
та  матір,  в  якої  був  довго  єдиним,
щоб  стати  за  них  і  близьке  у  бою,
де  раптом  підступно  уразила  міна.

Посічені  ноги,  тріщить  голова
і  тіло  сповняється  болем  бурунно,
тож  ледве  шепоче  захмар’ю  слова,
але  без  прохання  про  власний  рятунок…

На  думці  майбутнє  тієї  землі,
котра  гартувала,  даруючи  сили,
ті  миті,  з  яких  загорався  та  млів,
місця,  де  зустрів  однодумців  і  милу.

Пригадує  дзюркіт  розбіжних  струмків,
мережані  далі,  гаї  та  баштани,
вдовж  витих  путівців  тополі  стрункі,
свічки,  що  у  травні  запалять  каштани,

величчя  верхів’їв  і  плеса  ясні,
мохасті  галяви  у  диких  дібровах,
невтомні  міста  й  хутори  у  півсні,
пшеничні  світанки,  смеркання  багрові…

Усупереч  гару  й  шипінню  вогню
молитва  із  вітром  злетіла  до  висі
й  відтак  подолає  і  зло,  і  брехню,
адже  не  посмів  боротьби  відректися!

Угору  обличчя  герой  припідняв,
заплющивши  тихо  наморені  очі,
і  рушив  хоробро  попереду  дня
в  обійми  навіки  безбурної  ночі.

[i]23–24.ІІІ.22  р.[/i]

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963016
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.10.2022
автор: Прозектор