Послухай мене!
Ти не один і ти не сама.
Навіть човен у синьому морі
самотнім не буде.
Серед горя й біди
буде весна, буде відлига,
будуть світитися зорі,
роздмухані вітром,
і там, де колись росла кропива,
зростатимуть квіти.
Послухай мене!
Я тебе розумію:
усю пустоту, той розпач, печаль.
Та ці тяжкі дні колись таки
змиє, спопелить наша пам’ять
і всьому буде край.
Усьому буде місце:
коханню й розлуці,
посмішці й смутку
Під тонною злив.
Боїшся намокнути?
Мерщій одягай куртку,
але ж хто не кохав –
ніколи не жив.
Послухай мене!
Почуй! Не журися!
Твоя простота –
невимовність – це скарб.
усі сльози впадуть,
як з дерев пада листя
у лісі імлистім
із сотнею фарб.
Чому ж ти стоїш?
Мерщій озернися!
Життя це невпинне,
як відлік хвилин.
Життя це тонке,
мов скорботна струна,
і ніщо не буває середнім.
Ти такий лиш один.
Ти така лиш одна.
Будь у цьому впевнена.
Будь певний.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962817
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.10.2022
автор: Андрій Лагута