Відбудемо осінь, і листя усохлих каштанів
не стане нам вироком у переддвер'ї зими.
Молитися будуть вишневі сніги понад нами
і, поки війна, не опустимось вірою ми.
І поки парчу на осколки роздроблює вітер,
а відчай сирен заштриховує темні сліди,
ми будемо, наче востаннє, це небо леліти,
спиваючи сонця прогіркло-солодкі меди.
І в кожній кишені нагрудній носити надію
(у Бога, напевно, новий уже є Заповіт),
допоки ця осінь, як оси кусючі, жовтіє,
сухими каштанами нам заступаючи світ...
10.10.22 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962400
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.10.2022
автор: Леся Геник