Біженці на нашому вокзалі
Біженці на нашому вокзалі.
Сльози, відчай у жінок в очах.
Діти на руках. Тремтячі пальці.
Літній чоловік, як манекен,
на підлозі біля стінки… Речі,
речі… Ось вагітна прагне
щось розповісти знайомій, та
захлинається німим, вологим
розпачем…
Я присудив би
русофілів і пропагандистів
до цього вокзалу, я б їх змусив
з ранку і до вечора вдивлятись,
якщо хтось іще на совість здатен,
в щирі подарунки путлеризму:
радість мешканців, «спасіння від
націоналістів», обіцянки
не гатити по беззбройних, дітях,
в «оборону власної країни
від Альянсу»…
Істина, як сіль,
очі в спраглому, тісному залі
виїдає… виїсть навіть в статуй!
Люди близько-близько
чують крок,
марш есесівців в російській формі...
Скоро потяг?!
Увезе нещасних
не до кращих, може, –
спокійніших
сховів, де чекають інші сни,
в них розвиднюється,
є надія
на прийдешній ранок…
Ворог, ти ж
свою карту витягнув!
Там череп
і кістки:
в землі, чи під землею,
чи то в потойбічнім казино.
01.03.2022.
***
Коли лякає тиша і немає
ні краплі сну, коли серцебиття
ти плутаєш із вибухом снаряду,
коли війна в клітинці кожній тіла,
коли найменший шурхіт, ніби залп,
а дах стає прозорим і крихким,
як скло, а скло – скопиченням осколків,
тоді єдине слово, що дає
прихисток, – це «Господь», а далі вже
молитва перетворюється тихо
на срібний шлях, який тебе веде
у райське бомбосховище…
Аж раптом
здригаєшся ти знову, бо заснув,
а поряд діти, треба вберегти
і встигнути кудись, сховати, дати
їм шанс на порятунок!
Так уже
ми мучаємось тиждень, хто не в змозі
боротися зі зброєю, і це
тягар принизливий, і слідом за
молитвою зривається прокляття!
03.03.2022.
***
Янголи над Софією Київською!
Бог нам явив Своє чудо.
Люди знімають на телефони
й мало не плачуть. Сріблясті сувої,
напівпрозорі, світять у душу,
наче втішають, запевнюють: Бог
нині на нашому боці. Лунає
спів із Софії, освітлений храм,
нібито вежа з блакитної криці,
на чорнім траурнім фоні
морок від себе жене. А навколо,
Господи, справжні, в яких маловіри
ще сумнівалися, благословляють
місто, країну – сили незмірні,
непоборимі…
Нехай тепер ворог
фейком це відео обзиває,
хай їх винищувачем дістають
чи в них пускають ракети,
хай Бога
забороняють – не вперше.
ВІН з нами,
кращий Союзник,
що й небо закриє,
і порятує,
і дасть перемогу,
і все розсудить,
а Суд вже іде.
05.03.2022.
Зірвані параді
В Ірпені, в гаражі,
куди влучив снаряд,
люди викрили склад,
що забули «чужі».
В ньому форма на ять,
на кашкеті кашкет:
везли в танках із Zет,
щоб у них щеголять
на Хрещатику. Ці
коров’ячі млинці
з ляку «монстри війни»
загубили. Мерці
вони, мабуть, давно.
Сотні вбитих людей
у руїнах… Ніде
таке люте лайно
ще не бачили досі.
Зірвався парад.
У багнюці ганчірки –
розчавлений гад.
06.03.2022.
Кому в погребе хорошо?
В каком году – рассчитывай,
В какой земле – угадывай,
Спустились в погреб взрослые
И четверо детей:
Две девочки да мальчик,
Плюс юноша молоденький,
Спустились и заспорили,
Как долго доведется им
В том погребе сидеть.
Сказал: «Мне скучно» младшенький,
Сестра его капризная
Сначала кочевряжилась,
А после успокоилась,
А старшая измучилась
От боли головной.
На телефоне новости
Читал серьезный юноша,
Отец же их без устали
Штудировал Псалтырь.
Так дважды в день спускалися,
Вылазили из погреба,
Прислушиваясь к баханью
Над ними, в стороне;
Играли в игры странные,
Не то тренировалися –
Кто ж их поймет. Наверное,
Совсем сошли с ума…
08.03.2022.
Волк на овцеводстве
Волк разводил овец.
Породы редкой:
все сами делали, и неспроста
на пажитях своих считали их
неповторимыми на целом свете.
Питались сами, находя везде корма,
и стриглись даже сами регулярно,
и даже мясо волку приносили,
избрав достойнейших.
Однако волк скучал
и все не знал,
как бы ему развеяться.
Он овцам
давно и громогласно объявил,
что охраняет их от злых соседей –
разных
львов, тигров, носорогов, анаконд
(о сих животных страшных
он в книжке детской вычитал).
Пугались
и жались
теснее в стадо овцы!
Ярки блеяли, ягнята
перебирали ножками…
И думу лишь одну таили: как же им
с их волком повезло.
Однако,
как я уже сказал,
безмерно волк скучал,
от власти безразмерной
вовсе спятив.
И се однажды
он велел зажечь соседний луг,
а далее, пока метались овцы
с баранами, воздевшими воинственно рога,
явился волк в загоны,
там перерезал молодняк,
а сам умчался в логово прыжками…
09.03.2022.
Якби не ви
Якби не ви, захисники,
що нас боронять від навали,
нас ті духовні жебраки,
нас нелюди б завоювали!
Якби не ваш нестримний гнів,
свята готовність йти на жертву,
народ би у в’язниці скнів,
а волю, як монету стерту,
пожбурив би з презирством кат
в сундук, де вже таких немало!
Якби не ви, фальшивий брат
знущався з нас би як попало!
Ви здерли той пихатий лоск!
Ви світу істину відкрили,
бо з вами правда і Христос,
за вами всі небесні сили.
Брехня обвуглюється вже
у полум’ї боїв пекельних.
Якби не ви, нас людожер
затяг до тьми понять печерних,
де тільки вбивство і кістки
біліють на незримім полі,
приречені чоловіки,
а їхні діти та жінки
чекають лише злої долі.
Уклін та слава назавжди!
Полеглим Царство зі святими.
Якби не ви, вели б сліди
у безвість сходами пустими.
10.03.2022.
На після перемоги
Я вже прожив п’ятсот життів,
і хто я, вже не пам’ятаю.
Чого шукав, чого хотів.
Я сторінки перегортаю,
але не туляться вони
в подобу книги, відпадають
і розсипаються. Сини
мої та дочки, мабуть, мають
ще шанс на завтра. Але я
благенький висіваю попіл
на полі радісного дня
і знов пливу кудись в потопі
05.03.2022.
Бойовий гопак
БГ – це не співак,
не форма слова «Бог»*,
це Бойовий Гопак,
для ворогів злий рок!
Розкручується він,
немов незримий смерч,
і сходить із вершин,
і сіє страх та смерть!
Дивися: предків дух
навприсядки пішов;
ще й посміх на вустах,
ще й стиль новий знайшов
для бою козаків –
крушить у кожен бік
мільйоном копняків;
з'явився, потім зник
і знов атакував,
лише летять друзки!
Що взяли, відібрав,
роздерши на шматки
убивць і крадіїв,
віддячивши сповна
за сльози матерів,
хоч це смішна ціна,
та дрисля, що тече
у трусів по тілах…
Він дух, але пече
у грудях гнів: на дах
ракета знов летить
і знищує снаряд,
в уламках брат лежить
і поливає «Град».
Нестримно дух росте,
вже сонце він забрав
в непрошених гостей,
вже світло від заграв.
І мечуться вони –
звіриний переляк
із бісових синів
вичавлює Гопак!
* у церковнослав'янських книжках
11.03.2022.
***
Це, мабуть, найважче –
коли до війни вторгається мир,
немовби людина, яка переплутала двері,
молодик щасливий з букетом,
який на побачення біг
і раптом штовхнув якусь хвіртку –
портал відчинив,
побачив обвуглені стіни
і стелю, припалену цеглу,
якісь дивні написи, чорним малюнки,
загублену іграшку,
знизав плечима і далі побіг.
А ті, що всередині, ми,
з паралельного світу,
кого навіть він не помітив –
збентежено ми споглядали його!
Того, хто навіяв нам дещо
і рідне й далеке,
розгублені: раптом забулась війна,
а пауза так розтягнулася, ніби
і справді не буде кошмару, сирен,
нальотів та вибухів, гибелі, диму
та попелу, жаху, благань відчайдушних
до Бога, напруги у кожній клітині,
суворого відчаю…
Наче ми встали
на лід, тонкий лід!
А на іншому березі – поряд –
нормальне буття,
тільки руш… але ж ні.
12.03.2022.
***
Вже мають почати плакати
ікони струмками кривавими,
вже мають з цвяхів Розіп'ятого
вони проливатись усюди,
бо кров підступила до неба
і помсти благає у відчаї,
невинна, ні в чому невинна;
вже краю немає тій крові,
вже світ залила вона гаряче,
і тільки сліпі й окаянні
не бачать її, відвертаються,
байдужі від неї ховаються,
шукають слабкі виправдання,
підбочуються лицеміри:
мовляв, так їй треба, все добре,
і псів заохочують мовчки,
а ті лише раді вмочати
у неї розжарені пики,
гладкі, ненаситні убивці.
І тільки ікони все відають,
що буде, яке зріє лихо,
і мовчки, скорботно ридають
червоним, червоним, мов блискавка,
яка завтра небо розколе…
12.03.2022.
Метаморфоза з прикутим
Вони полишили його,
скоцюрбленого в заметілі,
із металевим ланцюгом
від щиколотки. Мав він цілі
з гранатомета поцілять,
але не мав уже бажання,
і щоб не змився, інший тать
узяв на поводок. Ще зрання,
мабуть, до ранку там він був,
перетворившись на колоду,
таку ж, як стовбур, що судьбу
його з'єднав зі смертю. Воду
не у вино – в жагучий сніг
поволі претворяли висі.
Кудись він повз чи навіть біг,
сірко без будки, в білій тирсі.
13.03.2022.
Се оставляется
Се оставляется дом ваш пуст…
Се оставляется пуст ваш магазин,
ибо другого тона не понимаете.
Ваши любимые цацки становятся рухлядью,
деликатесы и добряки забудет очко –
дальше жратву попроще и погрубее,
быстрой езды почти что не будет, рубликом
будут на вес рассчитываться, а баксами
только вчерашние миллионеры (легонечко).
«Пластик»… ну что же, отныне лишь пластик,
прямоугольники с позабытыми логотипами,
одежда – от таракана, мыло из щелочи,
шампунь из золы, прочее, прочее.
Се оставляется пуст ваш магазин,
ибо зажрались и неспособны почувствовать
горе чужое, мучения, ибо сознание
так зажирело от самодовольства и гонора,
что на диету пора: может, что-то забрезжит,
там, светлячок какой-то в туннеле, он выведет
прямо в разбомбленный город, где нету возможности
даже тела погребать, люди снег на кострах
топят, сухие краюхи жуют –
может, и вас пригласят на пикник под ракетами…
17.03.2022.
Маріуполь
Це ми десь чули:
«Так не доставайся ты никому»…
Місто зруйноване на дев’яносто відсотків.
Вбито приблизно три тисячі.
Бомби озлоблені орки
жбурляють куди пошле сатана.
Інколи навіть прицільно:
в будинок пологовий,
в драматургічний театр,
де ховаються люди,
тобто по стратегічних об’єктах
військової інфраструктури.
Богатир волає з дивана: «На Мариуполь!»,
знаходячись за тисячі кілометрів
від місця шаленої бойні.
Прийди та візьми –
«Азов» на тебе чекає, слизняк.
Його вояки у вогні не горять,
а знищили вилупків стільки,
що можна, мабуть, їхнім падлом
мостити дорогу до Владивостока.
Город стражденний і непереможний,
Город-мученик, за словами понтифіка,
Город, якому судилося стільки,
що вистачило б на десяток країн.
З космосу ти виглядаєш, як кратер,
закиданий металобрухтом війни:
чорний, потворний, страшний, мов личини
монстрів, що тебе
прагнуть перетравити живцем…
Але час твій проб’є,
за тебе розплатяться,
і ти воскреснеш,
мученик Маріуполь!
17.03.2022.
ЦУНАМІ
Які ж страшні духовні цунамі
на тебе вже котяться, глупа країна!..
Ти можеш знущатися з нас, але камінь
не можна жбурнути в Божого сина!
Із реготом п’яним, із лайкою тварі,
що нах посилає Вселенські закони…
З кого ти глумишся в тупому угарі?!
Врятують тебе генеральські погони
і несамовита брехня? Ти здуріла.
На чому будуєш ти завтра? На твані,
куди всіх засмокче розгнівана Сила.
І знову прийдуть твої дні окаянні.
Не страшно? Мабуть. Не кажу: схаменися,
бо вже не наївний. Не попереджаю,
бо хто я такий? Не пораджу: молися,
бо пізно уже. Але, дійсно, вражає
таке неймовірне падіння у яму,
в якій не помітно ні клаптика світла!
Лише самогубство безумця і хама,
що не відрізнить навіть гній від повидла.
17.03.2022.
Р.
Мерзотник Р.
розстрілював людей,
насилував жінок.
Він був російський офіцер.
А де тепер?
Нема ніде.
Отримав свій шматок
він целофану.
В тозі цій
додому їде –
це дорога вздовж.
І й інша: впоперек,
пекельні манівці
та вічні муки. Тож
стрічай, родина.
Так, не вір нічому
(це ж брехня суцільна),
канонізуй його
і подвиги придумуй.
Старанно крапку став –
на жирну кому
одразу перетвориться.
Чого?
Бо являться і вам вони,
жінки в роздертих сукнях,
жертви, жертви…
А цей уже не встане із труни.
Смердючий, безнадійно мертвий.
19.03.2022.
Батьківський дім
Кімнати-пустки. Батько вмер.
А мати евакуювалась.
Щемить у серці. Відтепер
життя назавжди розірвалось.
Хто ходить тут? Невже це я?
Лунають незнайомі кроки.
Рука знімає не моя
з полиці книжку. На всі боки
хтось роззирається, мов гість.
Цього я, безперечно, знаю.
Він той, хто мною був колись!
Бездумно квіти поливаю…
Де брат? Родина брата де?
Ось стіл – ми на свята збирались
за цим столом. Вгорі гуде.
Бодай скоти ті підірвались
на власних бомбах всі разом.
Бодай поглинула їх прірва.
Ненависті ковтаю ком.
Думки, немов шалена злива.
Клянусь: хто згинув чи вцілів,
хто як порубана калина,
одне ім’я несуть з двох слів:
Непереможна Україна!
20.03.2022.
Нащадки Тугарина Змія
Ні йоти спільного у них
ні зі слов’янами, ні з Руссю.
З якихось диких рубежів,
з улусів вийшли, знахабнілі;
кумис червоний коло губ,
татарське лезо у халяві,
усе криве з очей до ніг,
жорстокі звички,
бруд, підступність.
Загарбники і палії,
викрадачі чужої долі,
работорговці, брехуни,
хвастливі жалюгідні труси,
фальсифікатори всього,
що потрапляє в їхні лапи –
історії, догматів, дат,
біблійних істин, всіх законів…
Неначе витрусили їх
колись з розпоротого пуза
Тугарина, що, мов гора,
притягся в Київ злотоглавий,
погрожував, доки йому
пустили тельбухи на волю.
І з них розбіглися вони,
щоб капостити у віках,
ще й прославляти власну вдачу.
20.03.2022.
Раша-курултай
На волосині світ висить,
важкий, просякнутий бідою;
ледь-ледь хитається… за мить
зірветься, в морок полетить
відсіченою головою –
єдиний неповторний світ,
крихка блакитно-біла куля…
Пишіть, придурки, заповіт,
хоч спадкоємцям вийде дуля,
симпатики своїх вождів,
ганебний вміст пухлин кремлівських!
По кому подзвін, тужний спів?
По вас, що нагло розляглися
на території такій,
якої б ста народам стало,
мов на печі Омелько. Злий
він од себе самого, мало
йому всього, всього, всього…
Він прагне, лускаючи сімки,
конфліктів, бійки – що з цього
невдовзі вийде – мізки з плівки,
де голос фюрера звучить,
собі не в силах уяснити.
На волосині світ висить.
На лавці курултай сидить,
пліткує, як нас краще вбити…
21.03.2022.
Сорок святих
«Ой чом ти, буслю,
Не вилітаєш,
Чом дітям весни
Не даєш?»
Це співали колись в Україні
на велике церковне свято,
як тепло починало зимні
дні наповнювати і радо
відчинялися сонцю назустріч
із рипінням затерплі вікна.
Звичним циклом природний устрій
лад наводив. Тепер каліка
устрій цей, а «весна» зазвучало,
як «війна», і до серця ближчим
став той опір, віри кружало,
подвиг в озері Севастійським!
Ми долаємо злії незгоди.
Десь далеко іще наш бусол.
Святі воїни входять в воду,
на морозі нічнім загуслу…
22.03.2022.
***
Місяць війни наші відмітили файно:
два кораблі у Бердянську спалили.
Судна піратські крали пшеницю. Звичайно,
звідки пшениця в Росії?.. Горили
водяться в формі, зброї сила-силенна.
Неперевершена ницість і пропаганда.
Слухай – сприймай навпаки: червоне – зелене,
а помаранчеве – сіре, Панама – Уганда,
з півночі сонце, сіно, звичайно, – солома
(тож і мудрують, з ноги якої вставати).
Вперлися в землю чужу, а думають, вдома!
Клятву промовлять, вийдуть самісінькі мати!
Як же бляшанки, що задимілись на рейді,
звались, до речі?.. «Орськ», це знаю напевне.
Треба на остові дітям шматочками крейди
«ОРКСЬК» написати – і це ім’я його кревне.
24.03.2022.
Украфашистські бандерогуси
Жахи, жахи! В укриття, росіяни!
Вас атакують бандерогуси!
Перетинають кордон неустанні,
чипи на них, вони, наче індуси
з цяткою касти, інфрачервона,
блимає цятка в їхньому лобі –
наводить на цілі. Один із загону
літак вже підбито! А що там у дзьобі?..
Можливо, атомна боєголовка
модифікації «для імбецилів»?
З голкою лялька й підписом «Вовка»?
А голуби? Теж пташки не безсилі,
шкодять масштабно, бо ж накачали
в лабораторіях з-за океану
штамами, координати вказали;
випурхнули диверсанти слухняно!
Ковід розмножували українці –
так прирекла ерудована Дума.
Сюди погляньте: повзе по долівці!
Мурахи! До лапок приклеєна гума,
трильйони мурах – обліплять Росію,
відірвуть від ґрунту і втоплять у морі!..
Яку божевільну, тупу чудасію
ще вигавкне «ящик» у вашім Мордорі?
24.03.2022.
9 травня
Р/командування вимагає приурочити окупацію України до Дня перемоги
Якщо пам’ятаєте ще, то було
колись таке свято, врочисте і спільне.
Та в лютому зблещилося, загуло –
у п’ять годин ранку. Так вдарило сильно
по наших життях, наче той землетрус,
таке почалося лихе та зловісне!..
Колишня історія, мов боягуз,
в розломи втекла. Швидше згасне і трісне
світило, аніж хто згадає всерйоз
у нас в Україні т о й День перемоги.
Бо інший чекає, спаси нас Христос!
Загарбані звільнять міста із облоги.
Зведуть, відбудують, повернуть людей,
яких у кацапський відстійник загнали.
Війна Вітчизняна – вона нині йде.
У нас, тут... А ви і святині покрали
у того, хто вірив. На фронті мій дід
загинув. Хай в іншому світі зрадіє,
коли вас безслав’я покриє, мов лід,
9 травня, і мегабандит,
що марить тріумфом в цей день, заніміє.
25.03.2022.
***
Чого ти шкіришся, Єва Браун?
Огидно бачити ті світлини,
де ти хизуєшся, ніби даун,
коли знущаються з України.
Коли вбиває дітей потвора,
чия в тобі сформувала сперма,
брудна, рідка, безнадійно хвора,
наступні зондер, наступний вермахт.
Наступний морок, бо не спроможна
на щось, крім цього. А вбиті діти
могли світити – дитина кожна,
дарити втіху, рости, любити.
Повзи до нього в смердючий бункер,
якщо відчинять холопи двері!
Тобі загиблі пришлють малюнки,
де мама, сонце… На людожері
нехай нова розтечеться пляма –
хай нагодує двома з двох ампул
тебе одну!.. Історична драма
не по зубах пацюкові. В лапу
йому пістолета не взяти, раптом
не притулити його до скроні.
Готує Промисел інший «Раптор».
Вуста вже в Неба від сліз солоні.
26.03.2022.
Підручники
Вони вже зараз розповідають,
що ця війна в російські підручники
ввійде почесно, уже гортають
в уяві їхній школярські пальчики
і шанобливо, і нетерпляче
геройську повість, роман з картинками;
хлоп'я зітхне, а дівча заплаче
над намальованими хатинками,
з яких солдати малят рятують,
на Сахалін їх відвозять фурами.
Радіють діти, не вередують.
Суворий острів із кучугурами
замість ланів і садів набридлих
віднині буде їм батьківщиною.
Доїдуть поки, забудуть рідних,
які розправились з Україною,
бо всі були поголовно нацики,
бомбили місто, а далі в місто
скоріше бігли, щоб зняти хроніку,
як росіяне їх бомблять. Звісно,
розумні люди тому не вірили:
твої сусіди, китайці тощо.
Завжди було так, були ми - мирними,
та виникала чергова троща,
і руські вимушено втручалися,
і з того зиску не мали жодного
Віками війни ці не кінчалися,
на благодійника міжнародного
Росія-мати перетворилася.
Уся, яку бачиш ти на мапі:
Московська область (ще залишилася),
та в ній якісь напівголі мавпи...
31. 03.2022.
***
1 квітня сніг під Варшавою
тихо жартує в біженських вікнах.
Сосни на варті. Цівкою млявою,
наче його пропонують у ліках,
тягнеться ранок; ніби дозована,
скапує кожна в легені хвилина.
Затишно, тепло. І вже загратована
ніби в свідомості та Украіна,
де вибухає, конає і мучиться
кожна доба, і туди не пропустять
ні волонтери дбайливі, ні вулиця,
що разом з іншими це передмістя
в кокон з тонесеньких ниток заплутала -
ніде проїхати жодному танку -
все тут маленьке; але, як опудало,
чорна стовбичить вона на світанку,
клята війна! Відриває садистом
крильця метеликам-мріям, регоче.
Злива з тих крил облітає барвиста
і на землі ще благає, тріпоче...
1. 04. 2022.
Маленька історія
Це відбувалося в Маріуполі.
Дівчинка бігла по вулиці міста,
їй по ногах стріляли кадирівці -
так розважалися. Кулі кресали
справа і зліва. Дитина, налякана
та сполотніла, втікала і плакала.
Тим, хто це бачив, було дуже весело,
так, як і тим, кому оповідали
про незрівняний подвиг мерзотники.
Що ж, взагалі,
сильні напади щастя
серед простих громадян із росії
як характерна реакція нині
переважають, коли вони чують
про щось подібне, а також про вбивства,
пограбування і мародерство,
скоєні злочини, там, згвалтування...
І цю маленьку історію нині
розповідаю в якості теста,
не сподіваючись дуже на вияв
чи співчуття, чи людяності.
Може...
Може, цій дівчинці, що буде бігти
вічно тепер крізь тунелі без світла,
і повезе. Віртуально відчує
стид, каяття... хоч запізно, панове!
надто запізно.
Для вас і для неї.
2.04.2022.
Бучанська різанина
Ніхто нічого не забуде.
На цьому місці відбитки пальців
рашистських катів - на кожному кроці,
на мертвих обличчях,
на зв'язаних людях, яких розстріляли,
на братському цвинтарі, де закопали,
на спалених трупах жінок і дівчат,
яких не вдалося як слід допалити,
на цілеспрямованому геноциді
великої та волелюбної нації,
яка не скорилася і не скориться,
на цій неосяжній могутній землі,
яка поглинає відразливо лави
потвор, що всіляку межу переходять
у злобі тваринній, а потім зникають,
немов не було їх.
Візитки, візитки
їх справжньоі суті, сліди надпаскудства:
лайно, перемішане з кров'ю, у школах,
тіла заміновані, танкові треки,
впечатані кілька разів в силуети,
обвуглене чорне залізо, розтяжки,
снаряди, що не розірвалися, гільзи,
воронки, руїни... Не треба блукати
у чагарнику диких слів, що не варті
уваги найменшої: сотні і сотні
невинних за Стиксом указують мовчки
на істину, тисячний натовп суворий,
найгірше прокляття, яке може бути!
Найменшого шансу втікти чи сховатись.
4.04.2022.
Бог носить вишиванку
Останніми тижнями
Він не знімає її
ані на хвилину, на мить,
тож брудна, закривавлена,
латана, десь і подерта.
Святковий побляк візерунок,
і китиці повідривались.
На спині, на грудях дірки
від осколків і куль.
Через те, що шмагали,
тягли у підвал,
катували безбожно,
відкрилися рани у Бога
наскрізні та давні,
у мозок терновий вінець
коріння-страждання пустив.
І висить наш Христос
у розхристаній темній сорочці,
і плюють Йому в очі скоти,
обзивають "укропів Царем",
зводять наклепи,
Духа Святого хулять щосекунди.
А москальскі попи коло Нього ідуть
і кадять із кадильниць у вигляді бомб.
Дим сірчаний, їдкий, дим від згарищ,
дим фосфорний,
дим паніхідний...
Але завжди в свій час воскресає Господь.
Він покажеться всім у новому вбранні -
в українській святій вишиванці!
5.04.2022.
Молюся за вас…
Молюся за вас,
польські, англійські, американські друзі,
справжні брати у Христі,
що зустрілися нам
у прихистку для тих, кого ворог
знищував і не знищив,
але змусив залишити землю,
що давала наснагу і сили.
Співчуття і тепло
після оскаженілого тиску
на мозок і нерви!
Відбудова душі, над якою
мерзотники попрацювали...
Як же так це?
"Розбещений" і "бездуховний"
Захід нас обійняв,
врятував, подарив співчуття
і майбутнє,
а чиясь "загадкова" натура
лише плюндрувала,
в куток заганяла нізащо,
ненавиділа, сатаніла,
інфернальна, безжальна машина -
як так?!
О, момент колосальної сили!
Немов затуманене дзеркало раптом
явило чіткий та вражаючий образ:
хто є ким,
хто ким був і ким стане невдовзі.
Тож далі вирішуй, з ким ти.
Я молюся за вас.
Мабуть, матиму віру в людину -
уже не дрібниці.
А спроба почати
з нуля.
8.04.2022.
***
Підхопить майнстрим -
чекаю на це -
і річку мою
в океан унесе.
Підхоплять її
тяжіння і час.
Нехай москалі
женуться. Наказ
виконують хай,
аж гудзики геть.
Раює розмай.
Наповнені вщерть
сім вуликів в ряд
медово-густим.
А що загубив,
не шкодую за тим.
Вклоняюся їй
в майнстримі шляхів,
країні моїй.
Ось це - не згубив!
13.04.2022.
Розтопка
Москва згоріла, тигр сконав,
у Чорнобаївці спокійно.
В Рудому лісі бог роззяв
сумує за своїми. Сильно.
Най кожна куля, що ввійшла
в дитину, в жінку, в українця,
повернеться, як зло до зла
і лють капкана до мисливця.
Нехай зворотню бандероль
отримають хто слав снаряди
та виконають жертви роль
навиклі чатувати гади.
Ми їхній вирок, як би там
огидно не було робити
роботу, що так любить хам.
Хоча... чом би й не порадіти,
коли панує Вищий суд
і Справедливість відтинає
гнилі гілки, коли несуть
горами їх де піч палає?
16.04.2022.
Великдень пана Г
Хворі садисти в кількох поколіннях,
може, в десятках - хто їх підрахує,
зійдуться в храмах... на вищому рівні
зійдуться також. Як дивно пасує
тій чи он тому святкова одежа,
хусточки білі; як свічечки сяють.
Звівся вгорі на дибки, наче вежа,
привид загрозливий. Не помічають.
Вийди хоч зараз до них із ікони
Той, Кого славлять вони лицемірно,
що тоді зміниться? Краще б прокльони
слали Йому. Неймовірно надмірно
зараз ця фальш під склепінням лунає.
Кожен піднесений вигук - як виклик.
Панові Богу, що мовчки зтуляє
в муці на їхню адресу повіки!
Думає, мабуть: один хоч би скрикнув,
вискочив геть, відриваючи комір,
хоч би одна в цю хвилину велику
раптом прозріла: Я вмер в цьому домі.
17.04.2022.
Іван Богун
Коли набридне каламуть
всіляка, що до серця ллється,
породжуючи стид і лють,
гляди, на поміч він несеться,
готовий недруга зітнуть!
І хто зупинить вже його?
Яка неодолима зброя?
Нема такої. З одного
він робить тищу. Цього воя
хтозна чому, хтозна чого
забуть не може плем'я горде.
І рясно, як вночі зірок,
його наступників, народе,
і клич веселий не замовк,
нестримний, як весняні води.
Скачи скоріше, Богуне,
очолюй і вартуй, Іване!
Чергове лихо не мине
і по собі не перестане -
комонний янгол прожене!
18.04.2022.
Хазяїн
Хочу дещо тут з'ясувати,
розставити крапки над "і" -
хто є справді хазяїном. Навіть,
якщо інше ввижається блазням,
що підлогу собою метуть
і закочують в захваті очі
перед вибриками ненормальних,
ницих та жалюгідних створінь,
яких навіть помітити важко
на високому троні з-під барм...
Мене вбити хотіло таке.
І дітей моїх знищити також.
І багато жбурляло заліза
в нас воно смертоносного,
адже, без жартів, вважало,
що від нього залежить: нам жить
або вмерти. Безродне і хворе.
Було страшно! І навіть на мить
вже здалося, що дійсно воно,
це безродне і хворе, огидне,
дійсно здатне вирішувать щось.
Та (підхожу до суті, панове)
від Господнього образу раптом
відокремився промінь тремкий
і попав в моє серце, і там
заспокоів розбурхане, ніби
маслом опікові відповів
по молитві, що відчай Йому
посилав, похлинаючись криком!
...............................................
У безпеці ми нині. Нас спас
справжній Цар і Володар. А той,
хто нам смерті бажав, осрамивсь.
Те саме провіщатиме й Вічність.
21.04.2022.
***
Найсумніший Великдень в твоєму житті.
Зліва - прірва війни, справа - ліс чужини.
Посередині стежка, і хтось у дранті
тебе нею ласкаво запрошує йти.
Може, доля твоя?.. Загубились вони,
ці слова про Воскреслого, важко їм тут
промовлятися, наче різьбити скалу.
Обхопивши коліна, убгалася в кут
неосяжна колись, у віночку, в малу
зачарована дівчинку - знаєш її?
Як забувся, на паспорті маєш ім'я.
Проспівай, мов псалом, ті лани, ті гаї,
ті міста і містечка... Вона не твоя,
бо ніколи ти справді її не любив,
як дитину чи мати. Оговтавсь тепер,
наче громом ударений, з цих берегів
щось белькочучи їй, сиротливий позер
за кордоном усяким, у пастці без меж,
з невідомою мовою на язиці.
Що ти нею, небого, до кого утнеш?
Ой, на горі женці...
Збайдужілі, неначе мерці...
24.04.2022.
До неї
Що ж залишилося від тебе,
ти, яку ніби добре знав?
Жмуток тих довоєнних ілюзій,
від яких нафталіном тхне,
чимось підстаркуватим, облізлим,
дивовижно несправжнім тепер
на багряно-вугільному тлі
наче спільних у часі реалій,
але різних для кожного з нас
і забарвлених сенсом інакшим.
Що залишилось, я питаю,
хоч мені по цимбалах, якщо
так спотворили твою подобу
у застінці, де вміють зробить
із людини нікчемну повію,
варто згоду лиш дати самій...
Де ти договір свій підписала,
неважливо: це більше не ти,
і назад не повернеться жінка,
яка добре могла кепкувати
з тих, що їй за п'ятнадцять секунд
провели нині лоботомію.
Б'є пропасниця люті тебе,
незнайомку, жорстоку кацапку!
І, якби спромоглась спопелить,
ти би вже спопелила країну,
що так муляє кревно всіх вас!
27.04.2022.
***
Можливо, ми жили не надто багато,
не надто щасливо в своїй Україні,
але в себе вдома. Та вдерся до хати
якийсь дикий вилупок. У домовині
схотів нас побачити з доброго дива,
ні з того ні з сього узявся ламати
паркан і будинок. Посипалась злива
ракет і снарядів... брехня, лайка, мати!
Свій лад наводити почав, себто хаос
й криваве безладдя, почав розкрадати
що треба - не треба, аж навіть здавалось,
країною він помилився. Від дати
кошмарного лиха донині ще й досі
не здатні оговтатись люди у світі,
за що нас вбивають і що відбулося?
А все дуже просто, вважаю. Убиті
й живі, яких в спокої не полишають,
наперстками міряють мирнеє небо,
нахабно, цинічно кошмарять, іграють,
як п'яниця на балалайці, на нервах,
зі мною погодяться - все дуже просто:
є люди, є нелюди, є дещо третє,
якого, на жаль, аж за край, більш ніж вдосталь;
туристом незваним воно у пакеті
додому, як правило, подорожує
останні два місяці з теренів наших,
з людськими поняттями і не межує,
від вчинків його - тхне немов од параші;
мабуть, зародилося десь на Сатурні,
хоча по сусідству с землянами всілось,
і всі в нього вороги, неуки, дурні,
і так прагне зла, що не вчора сказилось...
29.04.2022.
***
Нічна криниця, повна сліз,
солоні, справжні, наче зорі,
спадають по щоках, прозорі;
по солі йде Чумацький віз,
здалечку йде, важкі думки
поволі обертають кола,
поволі йде, думки важкі
та пустка поглинає гола;
з-під вік заплющених течуть,
збігають у нічну криницю;
не витирай їх: наче путь,
не втерти їх - а дай пролиться;
се таємниця таємниць,
давно відома, ти безсилий
зробити щось, і до могили
душа на дні нічних криниць.
30.04.2022.
Стрімкі, як падіння
Пам′ятатиму довгі шляхи
крізь травневу смарагдову Польщу,
лице доньки в автобуснім склі,
ніби місяць бліде, і тонке, як обличчя мадонн,
що стуляють долоні в альтанках
за штакетниками, що біліють,
ніби слово "пробач";
все просте: чорні латки землі і березовий гай,
людний ярмарок - свято у місті -
повз які ти промчався і втратив навік,
і ніколи уже, і нічого не вдієш...
Ще втікач, ще refugee,
пілигрим із дітьми,
що в собі уособлює батька і матір,
Богом схований в жменю - і це весь резон,
розшифровка стрімких, як падіння, подій,
спроба щось пояснити хоча би собі,
зупинитися там, де, мов сітка, м′яка
врешті виникне крапка, межа
і впіймає, поверне, нехай не додому,
прикладе врешті зілля цілюще до ран.
6.05.2022.
Р/культура
З якогось моменту - все маячня.
Немає жодного сенсу щось починати
з гнилих темних витоків, випарів сатанізму,
схованого під густим візерунком словес,
з кривляння паяців на сцені чи в кадрі -
того історичного тла, що завжди так вдавалось
країні, якої ніколи й ніде не було.
Яке коріння, таке і насіння...
Нарешті й крах, і похмілля важке
для тих, хто очунявся і зрозумів,
наскільки жахливо стать бризками р/культури,
тим більше - "р/світу". Адже саме так
це і виглядає: немовби нагайки удар по щоці
дитині, яка намагалася посміхнутись!..
Така ця " культура",
що містить в собі пересічний дурман;
усе непогане від неї бери,
звідусюди бери; стережися лишень
заточитися на банановій шкірці
уяви плебейської та легковажної дурі
і раптом звалитись в безодню
безбожності, хтивого зла,
докотитися до
садистського знищення мирних народів!
Стережися зарази,
цілунку лукавого р/культури.
09.05.2022.
Двоє різних собак
1. Хелм
Цього іграшкового пса
отримав мій син на кордоні.
М'яке та пухнасте створіння
на груди лягло йому раптом згори:
поклав прикордонник.
Такої хвилини
не можна забути!
В кімнату вокзалу зайшла доброта,
війні заступаючи шлях
у маленькому польському Хелмі.
Жовтаво-коричневе хутро
погладжував син,
доки йшли ми до потяга,
що підхопити нас мав,
немов естафету,
відправити далі...
Тоді я запропонував
цьому песику дати ім'я,
що буде немов обеліск,
символ миру, надії і дружби -
просте, невибагливе, сонячне: ХЕЛМ.
2. Хессе
Вузенька доріжка велосипедна
прямує, прямує...
Обабіч поля, ферми, млин...
Біжить справа сетер мисливський,
дрижить буряковий язик.
Це ж треба назвати було
симпатичну тварину гучним легендарним ім'ям!
Можливо, і він колись матиме щось
на кшталт золотої медалі
з відтиснутим Нобелем - Бог має гумор.
Та зараз ми граємо в бісер:
складаєм докупи емоції, спогади, травми,
отримати ясний портрет намагаємось,
стати в гармонію... З чим? або з ким?..
Пес чалапає поряд,
вже немолодий, як я сам.
Землі нідерландської вабить його притяжіння.
А я мчуся ніби повітрям
і трішечки заздрю йому...
11. 05. 2022,
Меліскерке.
Канони страждань
Прокидаюся на "Азовсталі",
побратимів бачу, яких там ніколи не мав,
піднімаю в атаку зранене і зголодніле тіло,
примушую знову битися душу,
котра давно не бажає нічого,
тільки спати,
не розрізняти, не чути,
спати, оглухнути...
зануритися в ганчір'я,
а виринути вже вдома, під грушею чи на дивані,
очуняти трохи, підняти повіки в зовсім інакший день.
Навколо все біле, не чорне!
Дівчата, приязні обличчя. Цей сон у квадраті, у сні -
де я прокидаюся замість молодшого хлопця,
якому руки цілувати не гідний -
тиранить, ганьбить наяву,
адже маю проблем
лише ту, що довести до друку поеми
про нього, про себе,
котрі вже й до книги зібрав
як дозрілі до Бога свідоцтва,
не здатний. Не можу!
Бо люди то заздрять,
то вперто на бік ворогів переходять,
то докори їх полягають у тім,
що розповідям про концтабір
і знищення не вистачає
краси та естетства -
он як...
16.05.2022.
дуже добре
Це дуже добре, що ти
розбилася об Україну,
неначе дурний та затятий хлопчак,
що вперше убгався в сідло поцупленого мопеда -
так, добре; можливо,
отримаєш гарний урок,
якщо тільки схочеш навчитись,
розмазавши шмарклі криваві
по сотнях чужих кілометрів,
які намагалася ти ухопити,
також по містах, що закидала,
нібито гнізда камінням,
залізом, начиненим смертю.
Можливо.
Хоч я в це не дуже то вірю,
аж добре знайомий
з пихатим і рабським твоїм одночасно
характером.
Гордо і вправно плазуєш,
штовхаючи хащі без краю,
і пузо обдерте плямує
твій шлях.
У Ніде!
Нізвідкіль!
Навмання!
18.05.2022.
30 000
Втрати рос/армії наближаються до тридцяти тисяч убитими
Де ти, ювілейний?
Не соромся, хлопче.
Будь собі мов вдома,
як до цього звик.
Приступку кордону
згорда хай притопче
чобіт порохнявий.
Ось він є... і зник.
Канув із тобою!
Розгориться, наче
лампочка рахунку,
сонечко. Капут.
Відправляйся в морок,
вуйко чи юначе,
як тобі велів твій
презик-ліліпут.
Може, вниз поглянуть
тихо та з презирством
верби, шлях, тополі,
і прошелестить
стигла ця пшениця:
"Завітав з убивством
і підеш з ганьбою.
Ти бажав нас вкрасти?
Нас хотів спалить?
На ж тобі твій номер,
той, що ти отримав.
Ювілейний, вічний.
Ти - рядочок цифр.
Рівний, під шнурочок,
і чіткий, мов рима
пафосних поетів
та чекистський шифр".
23.05.2022.
Шкіпер сіроокий
Задощило в Нідерландах...
Начебто Північне море
так сумує за Десною,
на будинки ллє лялькові
ностальгію, по фіранках
світлом фар веде, бузкові
створюючи силуети.
Дихає солоним горем,
що сховалось за горою,
недалечко, і прикмети
тут розвіяло навіщось:
сірі краплі, вітер мокрий.
Проспівай-но колискову,
а на ранок хай несправжнім
видається навіть вітер,
наче шкіпер сіроокий,
що відбув у путь казкову
курсом згубленим вчорашнім.
25.05.2022.
Боже, не дай
Ця війна стає звичайною,
ніби жуйка на зубах,
наче трохи театральною;
трупи, згарища і жах
у новинах по-буденному,
як прогноз погоди десь,
вже відлунюють; у темному
світі вміщується весь
світ уже; назустріч воїнам,
жертвам, сиротам, сльозам
вже летять комфортним "Боїнгом"
people, втомлені від драм...
28.05.2022.
Лютий місяць
Двадцять четверте . П'ята ранку.
Сплять велично росіяне...
На майданчику дитячім
в Броварах штовхає вітер
гойдалку крилом прозорим.
Двадцять четверте. Сплять солдати
у казармах, їхні діти
та дружини. Горе люте
шнур підпалює повільно,
наче п'яний, вайлувато...
Аж ти раптом розумієш
через стусана в свідомість,
що ВІЙНА! Не техногенна
катастрофа або інше,
набагато гірше лихо:
почалося неможливе,
раптом втілилось в реальність,
землетрус в людській подобі
неймовірної мерзоти
ухопив жорстоко дім твій
і трясе немов скажений -
а що далі, невідомо...
І, немов чорнилом зошит,
просякає все навколо
жахом, мороком первісним..
29.05.2022.
Людина
Людина є тільки людина.
Якщо вона не Кацап.
Тоді вона жалюгідна
і тхне, як старезний цап.
Бо люди є тільки люди
і мають право на це.
З гріхами та совістю: буде
й того забагато. Як ссе
людське, надвразливе, тендітне
хробак злої долі; як нам
нема де від себе подітись!
Ще й виродок цей... свинський Хам...
29.05.2022.
Чорний циліндр
Нічого нікому не доведеш
ніякими там поетичними пасами
над укляклим чорним циліндром дійсності:
наскільки зболів ти і як співчував,
як наскрізь прохромило серце твоє
теє спільне нещастя, що люди терпіли,
ті руїни, той попіл,
що так далеченько простлався -
так, що вже і в дітей він сивіє на скронях;
і не можна, хоч як не бажав ти б, змінити
ані йоти в тяжкому писанні,
або скасувати
єдину хоч жертву,
чи то замінити
одною твоєю...
30.05.2022.
***
Хлібні крихти горобці склювали.
Як додому знайдемо дорогу?
Та чи є той дім? Мов діти малі,
Гензель, Гретхен, ми дійшли до рогу,
за яким уже інакше дещо
починається, до нього ближче,
аніж повертатися - й навіщо?
В хащах вітер завиває, свище.
Щось чатує, навісне й погане.
А попереду раптово зблисне
вогник, і раптово під ногами
битий шлях відчується. Навмисне -
ненавмисне все так відбулося,
чи хотіли ми чи не хотіли,
загубилось щось, а щось знайшлося.
Боже, дай же мудрості і сили!
31.05.2022,
Меліскерке.
***
Десь на сліпих схожі поети;
світ сприймають в їхній уяві,
пальцем малюють на склі дощовім.
Тож інколи тануть часи, континенти,
війна в плащі тупоче кривавім,
хтось щось доводить завзято їм -
що ніби нема ні слова, ні мови,
міці, сенсу в строфах не буде,
лише тільки звук, наче вдарили в дзвін!
І тече луна крізь ліси та діброви,
її вже зачули майбутні люди...
А що ж поет? Він, як завше. Один.
1.06.2022.
Богдане, Богдане...
Богдане, Богдане, яку ж ти важку
залишив нам спадщину, славний Богдане!
Вже й ляхи нам друзі, уже й на віку
написано, щоб полягли басурмане,
а теє московськеє лихо повзе,
чатує і ловить, як полчище бісів!
Богдане, Богдане, як нам не везе
з сусідом - бодай ти б їх краще повісив,
послів тих у шубах і шапках рудих,
які в наші землі пробрались, мов лиси.
Богдане, Богдане, вдивляючись в них,
невже не помітив ти гострії списи,
націлені в душу майбутніх віків?
Невже тобі, батько, забракло і волі?
Я вірю, я знаю: ти тільки хотів,
щоб, наче Христос на небеснім престолі,
по правді і честі народ панував.
Але серед цього народу - іуди!
І ось вже розп'ятий Пан-Бог. І почав
свій шлях історичний твій гріх звідусюди.
Та помилка, що ніби вирок лягла
на тих, кого власністю знову вважають.
Богдане, Богдане, чому стільки зла?!
Нові басурмани твій край розтинають...
10. 06. 2022.
***
Самі легенди, наче попіл.
Ось, що лишається від них.
Від українців, що згоріли
в історії. Від них усіх,
далеких чи не дуже. Тліє
під шаром сірим пам′ять. Ти
роздмухати її зумієш,
якщо захочеш. Підхопи
полеглий прапор, відгукнися,
відчуй, почуй своє ім′я.
Вони майнули, та збулися.
Торкнися їх, наповни Я
джерельною водою, змістом,
крізь баговиння прорости!
Вони загинули й збулися.
За ними встати маєш Ти.
12.06.2022.
Псалом нульовий
Що ж це із нами, Господи?
Як збігає час, утікає пісок
у скляну та прозору колбу -
як же швидко і невблаганно, наче
ми й спинитися більше не можемо вже,
вороги та злочинці... Ти спостерігаєш,
і здається, що Ти не втручаєшся навіть.
Але, Боже, присутність Твоя так незмінна,
як повітря й земля. Отже це відчуття
коливання її під ногами правдиве.
Але, Царю, й не жили іще, тільки спрагло терпіли!
Влий у чашу джерельної хоч наостанок.
І дітям, і нам...
17.06.2022.
Що?
Що ви хочете в нас відібрати, кацапи?
Колискову та казку, прекрасні пісні?
Що ви хочете в нас відібрати, питаю,
що тебе не влаштовує, наволоч, що?!
Інша мова? Інакші бaжання стосовно
української долі? Не вам тут судить.
Ох, яка ж то мерзота... Ви вдавитесь хлібом,
що покрали... Ваш імператОрський послід,
мовби мокре щеня, що насрало у туфлю,
буде товчене носом туди і туди...
Проти кого, скажи,
ти роззявила пащу,
знахабнілий клоповник,
тупа солдатня?
Це немовби прокинувся і озирнувся
той, якого ще вчора
тут і не було.
Взяв ламаку й крушити почав все довкола,
переросток-дебіл, хуліган-ідіот,
у культурному та старовинному домі...
Та ж при ньому і зброя, і література -
пліснявілі томи "місіанських" ідей...
18.06.2022.
Замість
Замість коханих - гумові ляльки.
Янголів замість - орди кацапів.
А де твої діти, сини та дочки,
друзі, онуки; а скільки ще кляпів
в твій рот заженуть, що б не зміг ти казать
чи заперечити, писнути навіть?
Зима без відлиги. Урятувать
волів тебе Бог; не воліє позбавить
від пекучих борінь, що на душу найшли,
замість того, щоб її оминати
(це ти так вважав). Ох, стрибають козли
в город Батьківщини! В них кулі, гранати
та безліч копит, що згодились топтать.
Із захватом, знову, завзято, невпинно!
Гармонь роздирати, подол задирать.
А світ наче вкляк. Вилітає лушпиння
з пащеки лукавого; луска людей,
аж ті не встигають за мить зрозуміти.
Ти десь притулився. Коса мимо йде
зигзагами, колом - ще ж є де косити...
21.06.2022.
***
Подаруй коханці яхту, ідіот.
Подаруй бунгало на Багамах,
чи кольє, блискуче, ніби пот
у Венери на смаглявих бедрах.
Спалах
діамантів кожну засліпить.
А тебе засліплює твій глупий
та дитячий мозок. У цю мить,
коли ті жирують, ти у трупи
потенційні весело пішов,
записався, бо на що ще здатний?
Тільки тому, хто дизайн знайшов
для твого надгробку, слугувати.
Сміливіше, рашинський ландскнехт!
Прокладай для них, ідейно, пішкодрала
чи в залізі, новий Drung nach... В цех
м'яса для гармат вступай недбало.
22.06.2022.
Емігрантська канитель
Емігрантська канитель.
Снується тонко, часто рветься.
А десь, за тридев'ять земель,
снаряди нищать твоє серце,
яке залишилося там
і досі ще не емігрує.
Я людям цим його віддам,
що люблять нас. Але бідує
воно допоки - як чинить?
Є дощ простий, є дощ залізний.
І сором, бо в цю саму мить
ще стогін вирвавсь у Вітчизни...
І чим я їй допоможу?
Чи рятуватися не варто
було, тягнути за межу,
бідой розорану, за парту,
а не в підвал, своїх дітей?
Єдина відповідь. Єдина.
Тож емігрантська канитель -
моя, не їх. Як мокра глина,
тепер я сам, хто вже давно,
здається, дещо сформувався.
Та Бог накрив Своїм рядном,
щоб цей сосуд не розбивався.
22.06.2022.
Щелепи. Серія 2022
Навіть в кіно
хижака не знищують швидко.
Має час побавитись з жертвою,
потріпати її у своїм середовищі -
рвати,
шматувати,
топити, ковтати цілком та частинами,
незважаючи на відчайдушні зойки,
борсання у багрянім тумані,
намагання вирватись і повернутись на берег...
Але є маленьке "але".
Врешті-решт акулі вспорюють брюхо,
в якому повно землі та барахла,
що вона всотала у себе,
роззявивши ненаситну пащеку,
зерна та лісів, трупів, руїн,
моря солоного сліз
і горя людського.
Потім їй протикають горлянку
острогою із динамітом,
і вона вибухає так, що забризкує шматтям
острова навкруги!
Розкладається дуже смердюче і довго,
зникає фізично і в пам'яті також,
зникає,
зникає,
зникає...
27.06.2022.
По колу
У мови є свої бар'єри,
в літературу не втечеш.
Проктолог Юрій Долгорукий
заліз у дупу майже всім.
Це зовсім антипоетично,
не романтично, але граблі
у цого карлика по світу
так витягнулися далечко
і стільки вийняли кишок,
що геніальним мають звати
його колеги. І до того ж
він стільки асистентів мав
та має нині де завгодно,
що сорок раз по сорок здохлий -
цей нуль живий, як не насниться
самому Цепешу. Йому
так вірно відсмоктали інші,
що він від щирого тепла
ушир розрісся, славой впився,
замість зачахнуть! Увігнав
залізний палець світу в дупу
і колупається.
Пробач
мені, читач та критик, нині
за цей брудний натуралізм.
У мови є свої бар'єри,
в літературу не втечеш.
7.07.2022.
Фількіни грамоти
А що ж вони є, панове? Назва знайома?
Ці грамотки?
Нескінчена
смердюча
брехня московитів.
Адже так обзивали воззвання митрополита,
який із розкраянним серцем
волів заступитись
за населення рабське,
стерте на порох
посохом окаянного Грозного.
"Філька" - то велика, шляхетна людина,
митрополит Філіп Количев,
котрого Малюта, немов кошеня, в застінці пізніш придушив.
І ще набагато пізніше
визнали мучеником святим,
але, мабуть, за височайшим наказом.
А що, власне, та чернь, за яку
Філіп віддавав життя?
Мовчала, як пише Шекспір?
Ні, пораділа смерті його!
Як і нині радіє тому,
що сучасна недопародія на Іоанна
виробляє з невинною Україною.
Запліснявіла бидломаса!
На коротке твоє існування
маєш права не більше,
ніж бруд, що скопився у стоці.
А Гундяєв - для тебе христос,
а у ямі ховається твій поводир.
І одне ви, падлюки, одного варті!
08.07.2022.
Мій син
Мій син у шпиталі.
Поранений і контужений.
Його похитує, нудить.
А мрець у норі
вкушає йогурт з булочкою на сніданок.
Хоча жере насправді людей,
якщо не вдавився.
Син був у теробороні.
До них прилетів
повітряний поцілунок,
привіт від кромешників -
три смертоносних ракети.
А Шойгу підтягує брюки
та каже, що операція-спец
доведена буде спецами до крапки.
Бійця-побратима,
що був з моїм сином,
поранило важче.
І третьому голову знесло з плечей!
А карлик Мєдвєдєв,
цей Гебельс московський,
в якого, мабуть, теж замовні підбори,
белькоче: триватиме наступ
до «повної перемоги».
Блідий та неголений,
син посміхається:
все у порядку...
Вбивають, калічать,
руйнують,
небачену досі
підступність включають.
Та все ж перемоги не бачити їм,
адже повних уродів
за карк
піднімає
над світом Господь!
02.03. - 11.07.2022.
Перочинний ножик
Якщо московити погано знають історію,
що досить природньо для тих,
кому чіпи вправляють в очі і вуха віками,
я нагадаю одне досить прикре для них:
били ми їх і битимем, а головне -
не з тими ці хлопи зв'язались.
Велетенськая помилка
вдертися до сакрального дому,
що має ім'я УКРАЇНА!
Тож дертимуть вас на шмаття,
потече з вас воно аж від Дніпра до Амуру.
Ще заспівають нашого гімну буряти.
А ви наїстеся гівна
та згадаєте голодомори...
Буде так врешті-решт.
Як пропорює міх перочинним відточеним ножиком
підліток - не набагато складніше.
А життів заберете немало, це правда. Авжеж.
Забагато вас, щоб у труні водночас помістити.
Єдина проблема.
20.07.2022.
З говнодавів...
Колос на гівняних кінцівках
хитається п'яно над прірвой
і втомлює просто своєю
присутністю на видноколі.
Коли вже впаде? І як потім
півсвіту відмити від бризок?
Потворне... та й наче "колосом"
назвати його забагато.
Завалиться, лусне - ой леле!
Мільон підімне під собою
(чи то й кільканадцять) невинних.
Та ж потім розвіється сморід,
і постать дурна бовваніти
припинить над землями. В море
річки віднесуть тії рештки -
до моря беспам'ятства. Може,
щось і проросте з говнодавів?
Скоріше за все інша пара...
24.07.2022.
російська інтелігенція
Серце кулю цілує,
молоде і гаряче серце.
А Кащей в підземеллі пирує,
доки молодь стинається в герці
з його військом, його кістяками,
що налізли з гробів на Вкраїну!
Страшна битва... Прийшла смерть за нами,
але битимемось до загину.
Як в московії з краю до краю,
у Кащеєвім краю, багато
тріпачів та повій - добре знаю,
бо ж навчався там. Нібито вата,
наповзає на очі та вуха
тая мова, "велика й могуча",
і виснажує мізки посуха,
незрівнянна, облудна, тріскуча.
І п...дять вони всі, доки поряд
яничари рашистські вбивають;
одне одному дозами колять
героїн словесів, промовляють
під горілочку до посиніння -
цим закінчується їхня участь
у двобої. Слиняве лушпиння
з вуст "гуманних" злітає. Палюча
совість їхній басейн оминає,
бо забруднитись гребає в ньому.
Кожен з них невимовно страждає,
але знає: кацапському дому
треба так, щоб горів поряд інший,
необхідно, залізно, і крапка.
Кожен з них і читає, і пише,
в мертвих петлях шизоїдна бабка!
28.07.2022.
***
Да будь ты проклята, россия!
Да возвратится в дом твой зло
и кровь падет, что ты пустила,
на каждый город и село.
Да сгинешь ты и не воспрянешь
ни в этом веке, ни в другом.
Погостом, диким полем станешь
под иноземным сапогом!
березень 2022.
Іржа
Прокинешся, крана відкриєш -
червоне тече...
Закип'ятиш на червоному каву.
Вріжеш скибку - скапає кров з-під ножа.
Зуби дбайливо почистиш - між ними червоне.
Юшку сьорбатимеш багряну.
Взуєш капці, просякнуті алим,
почимчикуєш, лишаючи слід.
Вийдеш на вулицю - всюди, де видно,
мов проповзли слимаки велетенські,
вмочені в рани;
схрещені, сочаться смуги криваві,
зліва і справа,
по будинках і вікнах,
по дахах та балконах,
аж в очах мерехтить...
Що тобі ця іржа?
Скільки часу пройшло,
як з'явилась вона,
а ти звикла і, мабуть, вже не помічаєш.
Територія мороку,
лиха, брехні!
Безіменна.
Й навіщо
кошмарам давати ім'я?
Навіть крадене.
Краще чекати, аж доки
Бог розбудить мою Україну від них.
2.08.2022.
Квіти в пустелі
Ось і все, що тобі нині треба, -
посадити квіти в пустелі.
Квіти простору прагнуть і неба,
вони питимуть Боже ім'я,
що проллється з блакитної стелі
на покірне поранене "я".
Уяви собі квіти, веселку -
це не важко. А далі тримай
біля вуст його, наче сопілку,
той міраж. Доки гратимеш, буде
і не зникне ніколи. Тож грай.
28.08.2022.
homo обдурений
Ik ben homo обдурений.
Багатократно.
За вірність покараний
і за довіру розп'ятий.
Короткий мій вік
подовжився на покоління,
які і не знали такого знущання
над самим святим, сокровенним,
яких не карали такою облудою,
не вимагали від них
то скласти присягу,
а то від присяги зректися,
проклясти біле як чорне,
а чорне звеличити щиро,
а потім заплутатись зовсім
і мати одне на вустах: "Боже, допоможи"-
і це добре, що маєш -
а найкраще утратити зовсім ім'я,
забути все, що пам'ятав,
згубити свідомість,
а потім почати
все знову,
та тільки не тут,
не у часі,
не з вами усіми.
1.09.2022.
N6
Галюцинують.
Отруїлись і галюцинують.
Грибів об'їлися поганих,
що збирали в хащах,
де сплутались стежки та злиплись,
як жмуток скотчу.
Зносить мізки їм
усім підряд:
і мовою без сенсу,
і кроками у пошуках курилки -
назовні, усередину, вниз, вгору,
де спотикаються через трухляві
таблички "Винен хто?" і "Що чинить?"
Галюцинують!
Важко, безнадійно.
Тому виймають із халяви ніж,
сусіда ріжуть, у вікно волають:
"Вбивають! Караул!"
Сонм психопатів
чекає черги
вислужитися перед
безумством магістральним,
піднести
йому вірша чи п'єсу,
фільма, пісню,
або сюжета, стеблом мухоморів
оплетеного, що звисає долу
з екранів - тільки відривай та їж...
05.09.2022.
***
Я сплю і бачу як все марно
я сплю і бачу власні сни
рахую мов слонів кошмари
які в реальність проросли
я відступаю в перспективу
щоб трохи осягнути мить
та потрапляю знов під зливу
нових - якими треба снить
багато років щоб вмістити
в якісь логічні рамки їх
або в магічні умістити
та це намарно; тільки лих
безглуздо змінюється колір
царюють зло і глупота
ти сам в якомусь злому колі
ще й крутиш його ніби та
тваринка глупа що в надії
хтозна якийсь кудись спішить
і чим її смішніші мрії
тим швидше світло мерехтить
8.09.2022.
На порозі
Валері Корначу
Мій тезка, що під Бахмутом загинув,
мій однокласник, сильний чоловік,
він ліг не в землю і не в домовину,
а живий буде, як Господь прорік!
Не він помер, а ті, хто за брехнею
поплентались, жуючи маячню;
і я не заздрю їм; а він своєю
душею Батьківщину вкрив свою.
Хоч міг онуків на ніч укривати
у спальні затишній. Та вибрав шлях,
який і вибирають всі солдати,
що ворогів женуть в первісний жах!
11.09.2022
Фести
Фести українські фести
Харківщина та Херсонщина
Пиво ллється через край
Смачно?
Тим самим уп'єтеся невдовзі
від москви до самих до окраїн
Чокається з нами Сагайдачний,
отамани інші, що рубали
наволоч подібну на тріски
і були там де самі cхотіли
бо тепер не можна вже спинити
цю криваву хвилю
вже пішла
на жорстокість та садизм
та сила
що жорсткіша
і вбивати буде
доки не зупиниться на грані,
де козак відсапуючись важко
шаблю з алим лезом із розмаху
в неї по руків'я увіткне!
19.09.2022.
Нравится - не нравится
Нравится - не нравится,
воюй, моя красавица!
Лапти обувай,
хватай свой сухпаек,
из дому уезжай
туда, где краток срок
красавицам, как ты.
Спрячешься в кусты?
Да и там убьют.
Теперь убьют везде.
Ты был реально крут
у телика. Балдей
теперь не от пивасика -
от страха. Ибо мальчика
скоро мужики
размажут без потех.
Вернёшься без башки,
в пакете. Адский смех
твоим сопровождением,
глумливым и последним,
как ворон, прозвучит.
Готов ли сдохнуть, друг?
И есть за что? Кричит
уже не царь - Испуг
с экрана, и позорище
твоё за ним ползет ещё,
цепляясь за штаны.
А что же ты молчал,
когда другой страны
кричала боль? Ты знал
прекрасно, раскрасавица,
как хочет с ней расправиться
откормленный упырь...
Так вот тебе урок -
гниенье только вширь
и вглубь растёт. И срок
приходит, а в квитанции
у почтальона санкции
уже не на бабло,
а на другой ответ.
Тебе не повезло.
Марш-марш в багровый бред!
23.09.2022.
Та не бійтеся
Та не бійтеся їх,
в кого розум ще є,
воля, мужність і правда -
ви звалите цю
халабуду потворну,
хай б'ють і везуть
у гестапо - їх мало, а вас,
вас багато у меньшості навіть, і цей
швидко лускає чорний смердючий пухир,
тільки треба притиснути трохи...
Не треба
їх боятися, ви для них кара і жах!
Повставайте і бийтеся,
бо вже не вийде
відмолити всю кров
і просити у Бога,
Кого довго попи називали "російським",
мов дитина, пробачення;
бийтеся тільки,
щоб отримати трохи надії, яку
ви ще вчора у нас відбирали свідомо -
це лише справедливо, якщо в голові
вашій клятій порожній нова буде дірка,
це спокута лише, справедливість.
Ідіть.
25.09.2022.
Ми вже в духовному часі
Ми вже в духовному часі
наприкінці всіх часів.
Ми вже читаємо тексти,
створені в іншому світі.
Вогняні літери їхні
вже проступають крізь морок.
Нам тільки йти і дивитись,
каятись, слухати Голос,
що невимовно втішає
у смертоносному вирі,
чий рух дедалі стрімкіший...
1.10.2022.
Харон за роботою
- Все більше в човні росіян...
Раніше були дагестанці, буряти.
Тепер петербуржці навіть із москвичами.
Дехто з книжками, люблять вірші, Мельпомену.
Інші двох слів не зв'яжуть без лайки і бійки,
падають в хвилі - я на них і не зважаю:
смерть в цих краях від краю до краю -
пункт призначення справжній.
Тиша могильна, наче перед ураганом.
Темрява. Зблискують весла чорнильно.
А ці сперечаються досі. Брутально і смішно.
Варто було чи не варто. Хто вбивця, хто жертва.
В натовпі діти мовчать українські, серйозні, як старці.
Та й на Суді промовчать, лише пальцем укажуть.
Ох і важка в мене нині робота! На боці
іншому знову збирай тих самих пасажирів;
майже ніяких відмінностей в них:
гімнастерки і каски іржаві,
рани, розмови, прокляття, хвала,
наче цілу країну
ти поступово у царство тіней перевозиш...
2.10.2022.
Мрія про захолустя
Мрія про захолустя,
якусь щілину, шпарину,
де тепло і можна сховатись -
тобі це знайомо?
Де стіни навколо вузькі,
один магазин, у якому є все необхідне,
а крокувати до нього через дорогу.
Щілина, шпарина,
там, як в материнському лоні,
і щось виникає назустріч
гаряче і затишне в серці.
Не мертві міста, мегаполіси та магістралі,
шалений тиск на свідомість,
страх і невпевненість,
плата за гордість, кар'єру,
наближення стелі вночі,
поразки у спілкуванні з близькими,
розриви по всіх паралелях, мерідіанах -
ні.
Мініатюрний, скупий ореал існування,
де кожен камінчик ранком вітає тебе
і говорить увечері "на добраніч".
2.10.2022.
Р-гер-новобран
... вони будуть пишатися вашими
могилами та останками.
Звісно, якщо не забудуть.
А: вони неодмінно забудуть.
Б: пишатися пластиковими пакетами,
рештками, що не схотіли везти додому,
тож закопали деінде,
там, де знайшли,
дуже складно.
Холмиків навіть не буде.
Сморід padla, шматки, що
в людину склеїти важко науці.
Пожива природи та прірви.
Вас до ями бульдозером звалять,
як було в Аушвіці, Освенцимі чи в Бухенвальді.
2.10.2022.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961662
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.10.2022
автор: Валерій Коростов