Дощенту вигоріла осінь,
прославши мряку невпопад,
тож має в тузі безголосій
тремтіти ще удосталь сад.
Безрадно згадувати літо
і свій весінній білоцвіт,
бо зовсім скоро голі віти
обтяжать ласо сніг та лід.
Либонь скидається на цвинтар
гілками всипана земля
й доносить подувами вітер
все рідше погуки здаля.
Петляю простором понурим,
шлючи до біса вогку лінь,
але в душі чомусь не хмуро,
хоча так скрізь, куди не кинь.
І хай уже лютяться стиха
тумани блякло-голубі,
та є якась незвична втіха
у листопадовій журбі.
[i]21.ХІ.21 р.[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961507
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.10.2022
автор: Прозектор