Дощенту вигоріла осінь,
прославши мряку невпопад,
тож буде в муті безголосій
тужити ще удосталь сад.
Безмовно згадувати літо
і свій рясний весняний цвіт,
бо зовсім скоро голі віти
помалу пеститиме лід.
Либонь скидається на цвинтар
гілками всипана земля
й доносить подувами вітер
все рідше погуки здаля.
Петляю простором понурим,
шлючи до біса кволу лінь,
але в душі чогось не хмуро –
приймаю сизу височінь.
І хай уже морозять стиха
тумани блякло-голубі,
та є якась незвична втіха
у листопадовій журбі!..
[i]21.ХІ.21 р.[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961507
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.10.2022
автор: Прозектор