Верблюжани, мої земляки,
Із дитинства мені всі знайомі...
Поряд з вами ми з братом росли,-
У селі, ніби в спільному домі...
Доля склалася так, що живу
Я давно у Долинськім районі...
Та село своє дуже люблю,
Там мені всі стежинки знайомі...
Я село своє й нині люблю,
Повторяю про це знову й знову,
І думками туди я лечу,
Щоб зізнатись селу у любові...
І хоча я давно вже стара,
У село я спішу, як додому...
Там родина моя ще жива,-
Нас єднає у спільному домі...
І для мене Верблюжка свята,
Земляки мені рідні до болю...
І хоча я давно вже стара,
Не забуду Верблюжку ніколи...
І в село, як раніш, я спішу,
Хоч і сил уже мало я маю,
І село, і людей я люблю,
І не зникне любов ця ніколи...
Верблюжани, мої земляки,
Я про вас і пишу, бо все знаю,
Ви для мене, як сестри й брати,
І люблю я всіх вас й поважаю...
Верблюжани, мої земляки,
Найрідніші були ви мені й є...
Поруч з вами жили ми й росли,
Та, на жаль, уже брата немає...
Я й за нього всім вам поклонюсь,
І за себе, і за всю родину...
Ще скажу, що я вами горжджусь,
І до вас ще не раз я прилину...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961299
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.09.2022
автор: геометрія