Лист зі зарубіжжя

[i]Моїм  близьким[/i]

Надмухує  охлялим  вітровієм
вже  першу  холоднечу  з  далини,
де  маревом  зоря  заледве  мріє,
під  клич  гусей  і  воронів  сумний.

Ще  мить  і  у  міському  стоголоссі
розплющать  сяйні  очі  ліхтарі,
а  як  годинник  цілу  проголосить,
то  дзвони  розгукаються  старі.

Над  обрієм  пишаються  костели,
рвучи  шпилями  неба  полотно,
утім  сиджу  в  кімнаті  невеселій
і  збурений,  і  стихлий  заодно.

Навколо  очепурені  будинки,
в  подвір'ях  непорочна  благодать,
але  дарма  бруковані  стежинки
завабити  удаль  десь  норовлять.

Бо  хочеться  усе  ж  таки  додому,
аби  в  навік  улюблених  місцях
зігнав  між  друзів  капосну  утому
і  усмішка  не  сходила  з  лиця.

Пригадуючи  храми  в  позолоті
й  над  ними  бурштинові  вечори,
вразливе  серце  в'язне  у  скорботі
за  втіхами  пройдешньої  пори.

Адже  єдиний  з  любою  землею,
котра  славетна  гартом  боротьби,
й,  не  бачачись  і  трохи  із  ріднею,
томлюся  від  ненаситу  журби.

Без  тебе  так  не  сяю,  рідний  краю!..
А  отже  із  піднесенням  простим
вернуся,  як  уміння  наплекаю,
щоб  гідну  лепту  в  успіх  твій  внести.

Обтяжливу  незлагоду  відкину,
бо,  вірячи  у  знов  щасливий  час,
упевнений  до  краплі,  Батьківщино,
що  доля  возз’єднає  скоро  нас!

[i]ІХ.21  р.[/i]

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960989
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.09.2022
автор: Прозектор