Щире слово завмерло в зітханні...
Ми так близько й водночас далеко.
Відстань подиху тільки між нами,
Та від цього чомусь вже нелегко.
Я не знаю, про що мовчать очі
І соромлюся, наче дитина.
Лиш на тебе дивитися хочу -
Зараз ти, як ніколи, красива.
Що в очах? - Чи то вогник від свічки?
Може, іскра чогось неземного?..
На вечірній терасі ще трішки
Ми побудем востаннє з тобою.
Мовчимо собі кожен про себе.
У повітрі літає спокуса,
То сміється, то плаче смиренно
У тужливій мелодії блюзу.
Мені соромно, боляче, страшно,
Знов слова застрягають у горлі
І ніяк не виходить сказати,
Що тебе розлюбити не в змозі.
... Ось і все. Поцілунок прощання.
Ніжний, щирий, палкий, наче вперше.
Замість слова лиш кляте зітхання...
Ти пішла... Та від цього не легше.
Жовтень 2012р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960733
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.09.2022
автор: Хельґі Йогансен