Гряде настрічу дощ з-за небокраю,
де вистелено хмар важке сукно,
але наснага в серці не стухає,
тому дивлюся радо у вікно.
Бо ось мине іще якась година
й на озеро з тобою поспішу
і вірю, що негода ця відлине,
не змусивши ув’язнути у жур.
Шукатимемо жаб над берегами
та квіти, що розлучну втіху ллють,
бо як промчиться вересень краями,
то все поглине ревна каламуть.
Блукатимемо, згадуючи літо,
під хлип, що з далі ширитиме гай,
щоб вийшло від рутини відпочити –
а клопоти полишать нас нехай!
І раптом, як тобі у вічі гляну,
в кущах займеться сварка квакунів,
аби на зло хмаринам олов’яним
нам сміх обличчя юні прояснив.
[i]18.VIІІ.21 р.[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960455
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.09.2022
автор: Прозектор