Ятряться дрова у вогні,
як та заграва золота
над шумом лану вдалині,
де наливаються жита.
Сиджу при полум’ї один,
хмільний від пахощів землі,
а зверху місяць, мов бурштин,
якраз погордливо скруглів.
І попри явність простоти
душа радіє, хоч співай,
бо ліпших благ не осягти,
ніж ті, що має ріднокрай.
Допізна буду у дворі,
й коли вже піде жар на спад,
аби вчув ремство яворів
на те, як ніч наводить лад.
[i]VI.21 р.[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960328
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.09.2022
автор: Прозектор