Жаріють дрова у вогні,
як ген заграва золота
над шумом лану вдалині,
де наливаються жита.
Сиджу над полум’ям один,
хмільний від запаху землі,
а зверху місяць, мов бурштин,
якраз погордливо скруглів.
В м’яких обіймах теплоти
душа радіє, хоч співай,
бо ліпше місця не знайти,
ніж заповітний серцю край.
Допізна буду у дворі,
і як вже піде жар на спад,
щоб вчути ремство яворів
на те, як ніч наводить лад.
[i]VI.21 р.[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960328
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.09.2022
автор: Прозектор