Чи чула ти розливи солов'їні
у скверах між багатоповерхівок?
А бачила бузки в рясній цвітіні,
і в пахощах захмелених бронзівок?
Тобі весна, ймовірно, гріє душу,
клечаючи пишнотами розмаю,
тоді як у собі ношу все стужу,
бо мрії про побачення плекаю.
Талане мій, у збіг не вірю вдалий!
Судилося вже стільки пережити
і треба ж, як зійтися всяке мало,
аби так покохав несамовито.
Уперше пострічав таку прекрасну,
поблиз якої з волі чи неволі
вогонь у клітці ребер не загасне,
дотла попелячи тривоги кволі.
З тобою став би обраним щасливцем,
гуляючи у затишку каштанів,
що навіть час би, певно, зупинився
від заздрості в жаркому хвилюванні.
Утім від ласих марень справді гірко,
бо чую, що ява різниться з ними,
тож меркнутиме пристрасть, ніби зірка,
чиє конання вічно буде зримим.
[i]ІІІ.21 р.[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960270
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.09.2022
автор: Прозектор