Я прокинувся від сухості і папороть померла,
кімнатні квіти зжовкли як зерно;
від мене пішла жінка
і порожні пляшки схожі на закривавлені трупи
оточили мене своєю непотрібністю;
і все ж сонце все ще було добрим,
а записка моєї домовласниці добивала остаточною і
невибагливою жовтизною, тут потрібний
хороший комедіант, старовинний стиль, блазень
з жартами про абсурд болю, біль абсурду
тому що він є, більше нічого;
я обережно поголився старою бритвою
цей чоловік колись був молодим і
казали був генієм; але
це трагедія листя,
мертва папороть, мертві квіти;
і я вийшов у темний коридор
де стояла моя домовласниця
люто і незворотно
посилаючи мене в пекло,
розмахуючи своїми жирними, пітними руками
і горланячи
горланячи про квартплату
тому що світ обманув сподівання
нас обох.
[b]Charles Bukowski THE TRAGEDY OF THE LEAVES[/b]
I awakened to dryness and the ferns were dead,
the potted plants yellow as corn;
my woman was gone
and the empty bottles like bled corpses
surrounded me with their uselessness;
the sun was still good, though,
and my landlady's note cracked in fine and
undemanding yellowness; what was needed now
was a good comedian, ancient style, a jester
with jokes upon absurd pain; pain is absurd
because it exists, nothing more;
I shaved carefully with an old razor
the man who had once been young and
said to have genius; but
that's the tragedy of the leaves,
the dead ferns, the dead plants;
and I walked into a dark hall
where the landlady stood
execrating and final,
sending me to hell,
waving her fat, sweaty arms
and screaming
screaming for rent
because the world had failed us
both.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959963
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.09.2022
автор: Зоя Бідило