Вже листя на щебінці шурхотить -
Така м'яка трава, що хочеться на ній
Лежати у передчуванні раю -
Подібна казці, що звучала позавчора -
Виблискуючи у природній наготі,
Вона дзвіночками дзвенить -
І повів вітру наче зрушив головне -
Птахів покликав далі, ніж до сонця,
Птахам відомо краще, переміна ця -
Яка неждано все розвіяла й пішла -
Їм зрозуміло цвірінчить
Про недоступне розумінню.
І все ж кінець цей і початок цей єдині,
Й останній погляд на качок це погляд
на сяючих дітей, що йдуть услід по колу.
[i]Цей вірш написаний Уоллесом Стівенсом в останній рік його життя[/i]
[b]Wallace Stevens THE HERMITAGE AT THE CENTER[/b]
The leaves on the macadam make a noise --
How soft the grass on which the desired
Reclines in the temperature of heaven --
Like tales that were told the day before yesterday --
Sleek in a natural nakedness,
She attends the tintinnabula --
And the wind sways like a great thing tottering --
Of birds called up by more than the sun,
Birds of more wit, that substitute --
Which suddenly is all dissolved and gone --
Their intelligible twittering
For unintelligible thought.
And yet this end and this beginning are one,
And one last look at the ducks is a look
At lucent children round her in a ring.
1954
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959356
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.09.2022
автор: Зоя Бідило