Мережить доля кожному свій шлях
Від лона материнського до тризни ,
Щоб не блукати у біди полях,
Не варто долю обирать капризну.
Її теж доля рано повела
Стежиною, що бігла без упину,
І хоч дитиною ще рушила з села,
Й вітри дули не завжди їй у спину,
Вона ішла… Закохана в пісні,
Наповнені любов’ю і журбою.
Купали вони крила у Десні,
Народжені й Козацькою добою,
Й кріпаччиною-рабством на селі,
Й солдатчиною, ледь не в чверть століття.
Уже й тоді нас гнули москалі –
Земля це пам’ятає лихоліття…
Вслухалася вона в мотив, слова
І плакала… Без сліз. Лише душею…
І біль їй душу густо засівав,
Аби та не спізналася з іржею.
І хоч немало вже промчало літ,
І ран душа отримала немало,
Живе давно життям вже іншим світ,
Московія й йому хребет ламає:
Абхазія і Грузія, й Чечня,
І Сирія, й шматочок Придністров’я,
Донбас і Крим – усі – в горлі Кремля,
Политі всюди патріотів кров’ю.
Тепер онуки жінки стали в стрій,
Щоб Україні врятувати волю,
Вона ж слова-каміння шле «сестрі»:
«Геть з України!
Геть!
Із нас доволі!»
9.09.2022.
Ганна Верес Демиденко.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959203
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.09.2022
автор: Ганна Верес