Не обіцяй ні вітру, ні дощів,
ні сонця, ані зраненої стужі,
бо осінь завтра вийде з берегів,
розплюскавши усіх надій калюжі.
Бо завтра хтось із іменем твоїм
з дерев почне зривати серпантини,
а я іще гойдаю в серці грім
палкої синьоокої ожини.
А я іще в обіймах блискавиць
пантрую поза хмарами за Богом
і падаю вогнями долілиць
перед оцим уквітчаним порогом.
Перед оцими айстрами, котрі
ховаються за вересня плечима,
допоки десь не тут, аж ген горі
з'являється іще одна причина,
Аби ця осінь вийшла з берегів,
розплюскавши усі свої калюжі,
і раптом з необіцяних дощів
постало сонце навіть серед стужі.
28.08.22 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958637
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.09.2022
автор: Леся Геник