Мабуть зірка моя, що втікала до місяця ясного
Заблукала між хмар, а чи в сітях чиїхось заплутала ,
А то може вона он тремтить над верхівкою ясеня ,
І якщо не дістану, загублена гаснути буде там.
Зараз вітер гукатиму, скине нехай її подихом
У долоні мені ,на шматочки холодні розсипану,
Та до диких гусей, що у вирій зібралися подумки
І найвище летітимуть, сісти на крила проситимусь .
Щоб віднести назад мою зірку, в надію обгорнуту ,
І пришити старАнно до неба сердечною ниткою.
А для того, щоб їй не губитися і не холонути,
Я повішу там люльку , спокійною скромністю виткану.
Та чи стане їй сили висіти між путами сірими
Коли дух забивало падіння з обіймами ніжними.
Там під місяцем ясним, де зерна любові посіяні
Скільки люльок таких опустілих уже понавішано.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958398
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.09.2022
автор: Lesya Lesya