Затихає осінь золота,
Завмирають одинокі звуки.
Й заглядає в душу пустота,
Хоч ти протягаєш мені руки.
Обпеклась вже на твоїм вогні,
Знаючи їх замисел болючий.
Й в нікуди човгають мої дні
Й тягнуть за собою щем колючий.
Опустіло поле і гаї
Та все менше промінь заглядає.
І моїх рядочків врожаї
Сонний плин печалі обгортає.
Відійшло вже літо золоте,
Мрії розлетілися обманно.
Крутиться життям усе не те
Й затягає замисли туманно.
Мряка та вже буде до зими,
Злива жовтня ще затягне далі.
І пройду я не одні терни,
Щоб не потраплять в слова зухвалі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958352
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.09.2022
автор: Marija