***
Мовчання розтривожених смерек
впивається у хмари відчайдушно,
й востаннє по-серпневому так душно,
аж репає від спраги неба глек.
Аж сиплеться у трави білий пил
доріг широких, де гарцюють вишні.
І стугонять колеса, ліци*, дишлі,
і коні вибиваються із сил.
І серце одуріле на дощі
складає мантри, безсловесні мантри,
де знову порозслілись окруж ватри
нахмурені задумою мужі.
А понад ними - жовта смеречина
і тиші несусвітньої тяжба,
чиїсь прокльони і чиясь клятьба́.
Розірвана на клапті пуповина -
до звершення іще одна причина,
де не вгаває вічна боротьба!
30.08.22 р.
*віжки (діал.)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958236
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.08.2022
автор: Леся Геник