Тяжкість долі людської із війною прийшла.
Серце матері з болем, поряд – з сином труна.
Він – герой, нагороди за відвагу в боях,
Б’ючи ворога скроні, без страху здобував.
Та хіба ж тепер тішить те, що знає вона,
Що зростила хлопчину на геройські звання?
Він ніколи не сяде поряд з нею живим,
Не обійме, не скаже, як він любить її.
Тяжкість долі людської із війною прийшла.
Вже посивіли скроні від страху, як чума.
Хто зігріє всіх сиріт, забере від них біль?
Їм ворожа немилість принесла֜ горя тінь.
Та хіба ж розуміють малі дітки тепер,
Чому доля сирітська не співає пісень?
Ця дитина вже має рану в серці на вік.
Буде з болем зростати непростий чоловік.
Тяжкість долі людської із війною прийшла.
Смерть невинним з собою, без жалю принесла֜.
Та хіба ж зрозуміло, що породжує вбивць?
Не забути ніколи біль, що вилилась скрізь.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958023
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.08.2022
автор: ЭленБрус