Жовтенька слива соковита, шматочок сонця, запах літа. Немовби медом вся налита, трунком приваблює до себе. Як та сусідка Кармеліта.
Пройшов би мимо та спокуса, від пахтіння тремтячі вуса. До неї доторкнусь вустами, ніби цілунок є між нами.І така ж ніжність, як від жінки. Шелест листочків, як звук сопілки. То наче скрипкою заграє, від щастя серце завмирає. Диво-даруночок від літа.
Але в душі, проблему маю, боюсь, що справді я кохаю. Мов очі мавки, досить світлі, лізуть у голову ці мислі. Красива ж, трясця та боюся що вмить на вік, у них втоплюся. Ох Кармеліта- Кармеліта, як зранку коси розпліта, на мить забуду про літа.
Все ж рву сливки, йду до сусідки, на обійсті граються дітки. Їм веселенько, лунає сміх, думки плетуться, вгостить не гріх. Та вона бачу виглядає, а моє ж серденько страждає. Можливо й голову морочу та я до них у гості хочу. Веселий щебіт, двох хлопчаків, вмить у обіймах, цих голубків. І її теплий, ніжний погляд, душа радіє, то ж всі поряд. Але тримає слово - свобода, як літня сливка, то насолода. Якби ж колись, скакав у гречку, певно би спокій дав сердечку.
Життя слизьке, всього буває та чомусь зради не прощає. Від кого діти, то ж не знати. Чи зможу їм, за батька стати? Різниця в віці двадцять років, жаль я давненько, вже не сокіл. Вона ж красуня, ще ж молода, нема їй щастя, справді шкода.
- Діду, сюди ! - діти гукають. Ой, хлопці-хлопці, чи й то знають. Як дуже важко, в косах осінь, а в душі мати, весняну просинь. В протистоянні чого так серце хоче. Знайти би й спокій, мрії до зірок, напевно зважитися на крок. Який змінив би моє життя. І, як всі люди, я мав щастя. Сливки носив би радо щоліта. Якби ж роки, ох, Кармеліта. Прийми сливки та й насолодись сонячним подарунком літа!
28.08.2022 р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957849
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.08.2022
автор: Ніна Незламна