***
Коли у церкві нагло плаче дзвін,
коли над цвинтарями сходять фами,
іде молитва Богу на поклін
розритими снарядами полями.
Іде просити милості згори,
щоб заглушити рокоти підхмарні,
аби росли й мужніли явори
й сокири ці лишились не безкарні.
Аби гроби не пахли полином...
Іде, іде, стежок не зрахувати.
Ковтає час безмовний метроном,
ростуть навсебіч почорнілі дати.
І лиш надія дивиться углиб
душі сумної і благає жити
на тлі цієї темної доби,
де кожне серце мукою розрите.
Де цвинтарів - незношене число.
Де голосіння фам - безмежне море.
Та буде завтра, мусимо це зло
змогти здолати і звернути гори.
Бо мусимо, плекаючи святе,
вдихнути віру в груди пташенятам,
і поки сніг дороги замете -
іти вперед, іти й перемагати!
21.07.22 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956570
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.08.2022
автор: Леся Геник