Мо́ря безкрайнього синь неозора,
Берег в обіймах ласка́вої хвилі,
Вода кришталева, на диво прозора,
Здавалось заснула в безмовному штилі ...
Пісочок, дбайливою хвилею ви́праний,
Сія́є на сонці, мов перли розси́пані !
Скрипу́чий, гарячий, на дотик тендітний,
Чисте́нький, лиш ча́єчки слід ледь помітний ! ...
Ледве хвилюється ла́гідне море.
За́тишком сповнене, мирним споко́єм,
Кри́ками чайок, лінивим прибоєм,
Ласкою сонечка в синім просто́рі...
Вітер стомився, в травичці дрімає,
Виглянув краб з-під камінчика тихо,
Чайки щось кви́лять, над морем ширя́ють ...
А з моря підступно підкралося лихо !
Здавалось - спокійно все, тихо й нестрашно ...
Та вклякло від жаху все поряд живе -
Зірвавшися з якоря, тихо й поважно,
Міна рогата у гості пливе ...
08.08.2022 р.
Фото "https://focus.ua/static/storage/thumbs/1088x/e/3f/796beaf8-590a159d82abb32029dd29d17f5393fe.jpg"
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956245
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.08.2022
автор: Родвін