Сергей Жадан. Ждут вечера люди, похожие на улиток…

Ждут  вечера  люди,  похожие  на  улиток,
так  горько  спят  на  вокзалах,  так  глубоко.
Ломаная  линия  границы,  как  сосновая  ветвь.
Дорога  тяжела,  когда  несёшь  на  спине  свой  дом  и  своё  прошлое.

Упрямые  улитки  беззащитной  Европы.
Женщины,  что  оставили  дома  чистое  постельное  бельё.
Дети,  не  отпускающие  материнскую  руку,
как  привитые  к  яблоне  ветки  не  отпускают  тёплый  ствол.

Мы  нуждаемся  в  чуде,  в  леденцах  надежды,
прикосновениях  радости,  лучах,  пробивающих  тьму.
Что  возьмёшь,  маленькая  улитка,  выбираясь  из  сгоревшего  дома?
Прежде  всего  веру  в  то,  что  ты  сюда  непременно  вернешься.

Смиренное  время  безумцев  и  беглецов.
Ожесточенная  вера  сошедших  на  вокзале  изгнания.
Всегда  помнить  расположение  мебели  в  родительском  доме.
Хранить  в  кармане  ключи,  как  засушенный  цветок.

Вот  эта  дорога  –  ныне  отмеченная  безголосием,
ночёвки  эти  –  в  пути,  между  дождём  и  тишиной.
Будьте  мужественны,  улитки,  будьте  достойны  этого  путешествия,
вы  –  лишённые  дома,  но  не  лишённые  сердца.

10.08.2022

(Перевод  с  украинского)

+  +  +

Чекають  вечора  люди,  схожі  на  равликів,
так  гірко  сплять  на  вокзалах,  так  глибоко.
Ламана  лінія  кордону,  мов  соснова  гілка.
Дорога  важка,  коли  несеш  на  спині  свій  дім  і  своє  минуле.

Вперті  равлики  беззахисної  Європи.
Жінки,  що  залишили  вдома  чисту  постільну  білизну.
Діти,  що  не  відпускають  материнську  руку,
як  прищеплені  до  яблуні  гілки  не  відпускають  теплий  стовбур.

Ми  потребуємо  дива,  потребуємо  льодяників  надії,
дотиків  радості,  променів,  що  пробивають  темряву.
Що  ти  візьмеш,  малий  равлику,  вибираючись  із  згорілого  дому?
Насамперед  віру  в  те,  що  ти  сюди  неодмінно  повернешся.

Упокорений  час  шаленців  і  втікачів.
Запекла  віра  тих,  хто  зійшов  на  вокзалі  вигнання.
Завжди  пам’ятати  розташування  меблів  у  батьківському  домі.
Ховати  в  кишені  ключі,  як  засушену  квітку.

Ось  ця  дорога  –  нині  позначена  безголоссям,
ночівлі  ці  –  подорожні,  поміж  дощем  і  тишею.    
Будьте  мужніми,  равлики,  будьте  гідними  цієї  мандрівки,
ви  –  позбавлені  дому,  проте  не  позбавлені  серця.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956195
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 12.08.2022
автор: Станислав Бельский