1 6 7 Серпень.
⠀⠀⠀⠀
У сусідів стягну виноградинку
⠀⠀я з-за паркану,
І одразу помру від ганеби
⠀⠀й солодкості стану.
Смакоту всі несуть.
Це серпнева все слава,
⠀⠀вино і розпечені сливи.
Оси повзають це по
⠀⠀розводах медових, сопливих
І до рота повзуть.
⠀⠀⠀⠀
Підсихають листки, стали
⠀⠀довгими тіні серпневі
Літо йде потихеньку... -
⠀⠀Агов, не зіскакуй із теми.
Говори, промовляй.
Вимовляй, формулюй у
⠀⠀слова букви вкупі зі мною
І вино закуси перестиглою
⠀⠀сливою тою,
Забродила яка.
⠀⠀⠀⠀
Мова лине хай та, що я
⠀⠀слухати добре умію,
А сказати не можу, хоч
⠀⠀як би не скручував шию,
Як би горло не м'яв.
Не соро́м же мене, розкажи
⠀⠀просто, що там у світі.
Посміхнувся б раніш я,
⠀⠀слова б відповілись розмиті,
Та німим нині став.
⠀⠀⠀⠀
Тож ти вибач мене за дитинство
⠀⠀щасливе й чудесне,
За рядок, де написаі поряд
⠀⠀Москва і Одеса,
Де плацкартний вагон.
За шмаркачні слова, що тепер,
⠀⠀мов клубки слизу, - в горлі,
Що згадаємо біля могил
⠀⠀від війни і сваволі!
Втім, зміню лексикон.
⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀
Я про те, як раніш зарплатнею
⠀⠀постійно ділились,
Втім, це все ні про що, не моя
⠀⠀зараз черга жалітись, -
Промовляй, говори.
Завершиш як, не змовлю і
⠀⠀слова, не гляну у вічі.
Не прощай, не знайду я
⠀⠀слова́ в засоромленій річі.
Дух парки́й, пустирі...
⠀⠀⠀⠀
Рай весь пе́рвісний, той
⠀⠀де ізюм з живоплотів гронистих
І тобі, і мені вщент ракети
⠀⠀спалили вогнисті!
Під ногами жари́ть...
Тільки оси повзуть по
⠀⠀зчорнілих розводах медових,
Ревно плачуть над давніми
⠀⠀кільцями свіжі удови.
І ніхто не простить!..
⠀⠀⠀⠀
Авторка Alja Khajtlina
Переклад Yurii Shybynskyi
⠀⠀⠀⠀
ОРИГІНАЛ
Сто шестьдесят седьмой день: август
У соседей стащу виноградину из-за забора
И тотчас же умру от сладчайшего в мире позора.
Духота, вкуснота.
Это августа слава, вино и горячие сливы
Это осы ползут по разводам медовым сопливым,
Доползают до рта.
Это август, иссохшие листья и чёткие тени,
Это позднее лето, но ты не сворачивай с темы,
Говори, говори.
Говори, выговаривай буквы, слова формулируй,
И сухое вино переспелой закусывай сливой,
Забродившей внутри.
Говори языком, на котором я слушать умею,
А сказать не могу, как бы ни выворачивал шею,
Как бы горло ни мял.
Не стыди меня, просто рассказывай, что там на свете,
Раньше я б усмехнулся о чём-то и что-то ответил,
А теперь онемел.
Так прости меня, друже, за наше счастливое детство,
За строку, где поставлены рядом Москва и Одесса,
Где плацкартный вагон.
За сопливые эти слова, что сейчас не по делу
Вспоминаются рядом с могилой, войной, беспределом,
Впрочем, я о другом.
Я о том, как делились билетами, первой зарплатой,
Впрочем, я ни о чём, не моя сейчас очередь плакать,
Говори, говори.
И когда ты закончишь, прости, ничего не отвечу,
Не прощай, я слова не найду в опозоренной речи,
Духота, пустыри.
Этот рай первозданный, тот мир золотых виноградин,
У тебя и меня навсегда разорён и украден,
Под ногами хрустит.
Только осы ползут по разводам горячим медовым,
Только плачут над старыми кольцами новые вдовы
И никто не простит.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956077
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.08.2022
автор: Юрій Шибинський