Катерина Калитко. Как раз самое время…

Как  раз  самое  время
бросить  врагу  в  лицо
что-то  такое,  как  сказал  бы  прадед  –
ах,  если  б  помнить.
Но  есть  лишь  обращённое  к
потерянным  в  тумане  будущего
нам
"Занимайтесь  любовью  и  мстите"  –
выведенное  рукой,
привыкшей  к  тяжелому  труду  и  оружию
больше,  чем  к  письму.

Как  сильно  с  тех  пор  всё  изменилось.
Как  мало  изменилось  на  самом  деле.

История,  ошалевший  пес,  во  дворе
гоняется  за  своим  хвостом,
поднимая  пыль  и  шум.
Страна,  как  вышедший  из  госпиталя,
что  встал  после  долгой  горячки  –
упрямо,  медленно  шагает  от  вишни  к  яблоне  –
и  только  молишься  мысленно,  чтобы  пёс
не  бросился  ему  в  ноги.

Враг  всё  тот  же,  и  травы  здешние
наполнены  соком  мести;  вечером
с  полей  возвращаются  забрызганные  ей  по  уши
молчаливые  косари  и  ясноглазые  дети.

Не  забывайте  любить  друг  друга;
флаги  рассветов  приспущены,
с  траурными  лентами.

Сколько  бы  нас  ни  уходило,  остаётся  в  воздухе
невидимая  сила  –
как  последняя  ночь  с  побратимами
при  церкви  в  Базаре.

То  есть,  простите,  в  Еленовке,
в  бараке.

(Перевод  с  украинского)

++++++++++++++++++++++

+++

Саме  добрий  час,  
аби  кинути  ворогові  в  лице  
щось  таке,  як  сказав  би  прадід  –  
якби  ж  пам'ятати.
Але  є  тільки  звернене  до
загублених  у  тумані  майбутнього  
нас
"Любітеся  та  помстітеся"  –  
виведене  рукою,
звиклою  до  тяжкої  праці  та  зброї
більше,  ніж  до  письма.

Як  сильно  все  відтоді  змінилося.
Як  мало  все  насправді  змінилось.

Історія,  ошалілий  пес,  у  дворі
ганяється  за  власним  хвостом,
здіймаючи  пил  і  галас.
Країна,  як  виздоровець,  забраний  зі  шпиталю,
що  встав  по  тривалій  гарячці  –
уперто,  повільно  йде  від  вишні  до  яблуні,
і  тільки  молишся  подумки,  аби  пес
не  кинувся  йому  в  ноги.

Ворог  все  той  же,  і  трави  тутешні
наповнені  соком  помсти;  увечері  
з  полів  повертаються  забризкані  нею  по  вуха
мовчазні  косарі  та  ясноокі  діти.

Пам'ятайте  любитися;
прапори  світанків  приспущені,  
з  траурними  стрічками.

Скільки  б  нас  не  минало,  лишається  у  повітрі
невидима  сила  –
як  остання  ніч  із  побратимами
при  церкві  в  Базарі.

Тобто,  перепрошую,  в  Оленівці,
у  бараці.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955301
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 03.08.2022
автор: Станислав Бельский