Не маю сил літати
Як боляче, коли в спину рани
Не гояться вони роками
Життєва подорож в тумані
У серці біль і пустота в кармані
Мало, що радує
Більше дратує
Все відпустив
Всіх я простив
А от літати не має вже сил
Якось самотньо
З роками втрачаєш
Щось знов впускаєш
І не тримаєш
Любиш, голубиш
Цим ще живеш
Що відболіло
Назад не вернеш
Просто частинки
Твої в них же є
Як б не було
Своє, рідне є
І відгукнеться
Покличе колись
Може з тобою Ірусь
Піднімусь я ще в вись
Очі до неба вночі підіймаю
Зорей могутніть я відчуваю
В небі незліч зірочок...
Бачу тебе і своїх діточок
Пращурів бачу, рідних й близьких
Очі на небі, молитви до Сонця
Знов щоь рідненьке загляне в віконце
Сяють на небі душі святі
Легше стає на душі.
Женю до предків я провожаю
Плачу й усмішку із сліз випускаю
Ти ще тут і вже ти сіяєш
В вічнім безсловії гучно звучиш
Рідний, не бійся
Все вже минуло
Світло до Бога тебе привело
Світло від Бога розсіє все зло.
Мученик, праведний
Вірний та добрий
Значить ти смертю когось врятував
Значить за близьких своїх постраждав
Біль як на себе хоробро прийняв
Їм ти життя своє дарував
В Вічністі світла ти засіяв.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955133
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.08.2022
автор: oreol