Коли у тебе немає нічого
Боятися нічого, відтак і вічність
Лягає у ліжко до тих хто звично
В темряві знає обличчя своє.
Книги у нього завжди під подушкою
Самотність — звичай, але зазвичай
У серці його велетенське місто
А в серці міста любовна печаль
Що також — велике його кохання.
Він крикне: безвість — нехай хоч безвість,
Заплющить очі, мої, — нехай,
Та місто не зникне упавши у темінь
Вже певно не знищить нічна глухомань
Незнаний голос, як саней полос
На білому, білому, як час снігу.
12.02.2022
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954799
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.07.2022
автор: Володимир Каразуб