Три довгих місяці вона не бачила його.
Вже скучила, що навіть уві снах з’явився.
Пекучий біль на серці від суму свойого֜.
Війна іде, та поки ворог ще не зупинився.
Тамара не змогла сидіти вдома та чекати,
Коли закінчиться війна, душа її страждала.
Пройшла навчання бойове, готова воювати.
Спочатку важко, а потім вже звикати стала.
В усьому намагалася завжди бути корисною.
В боях, із іншими підносила снаряди бойові.
Пораненим бійцям була підтримкою великою.
Допомагала готувати, коли закінчувалися пайки.
Навчилася стріляти, досвід бойовий здобу֜ла.
М’яку жіночу суть свою губила кожен день,
Адже кругом страждання, біль, гроза лютує.
І навіть уявити не могла жорстокість тих людей.
Ганебність ворога вражає, породжує незрозумілість:
Як носить їх земля? Звідкіль така цинічність в них?
Адже на зовнішність - людська подоба, а не звірі.
Чи є у них душа? Хто породив такий злочинний світ?...
Три довгих місяці їй мріялось до себе пригорнути,
Цілунками покрити творіння найдорожче на землі.
Якось вдалося вирватися їй, неподалік вели маршрути.
Був вечір вже, але побачила вогні оселі дуже дорогій.
«Матусю, рідна, де він?» - крикнула з порогу емоційно.
Побачивши єдину доню, мати не утримала сльозу.
«Все добре, спить, яка щаслива бачити тебе, дитино».
Влетіла в спальню, сина обійня֜ла, цілувала досхочу…
Заради нього, щоб він мав своє майбутнє право
В країні вільній жити, розвиватися, рости духовно,
Вона пішла на ворога з ненавистю, бо кожна матір,
Завжди боронить найдорожче - своє потомство.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954249
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.07.2022
автор: ЭленБрус