Якось сонце встало вранці,
Одягло короткі штанці,
Влізло в хмарку, вмило личко –
І ... до лісу, по сунички.
Ягоди знайшло швиденько,
Їх набрало повну жменьку,
З’їло, ходячи по лузі.
Ну, а потім у джакузі
Посиділо собі чудно.
Як сидіти стало нудно,
Полем, лісом пострибало,
З вітром в парі станцювало –
Співаком і піаністом.
А тоді гуляти містом
Сонечко пустилось радо.
Там зустріло хлопця Влада,
Що купався у фонтані
І мочив волосся Тані –
Меншенькій своїй сестричці,
Що стояла на травичці
Зовсім поряд, біля глоду,
І боялась лізти в воду.
Аж округлило очиська,
Як побачило хлопчиська
Сонце – гривка у малого
Жовта, пишна, як у нього.
- Не з моєї ти родини? –
Запитало у хлопчини.
- Не розжарена я куля,
Не зозуля, не цибуля,
Не зоря і не планета,
Не комета, не монета,
Не кульбаба, не жоржина.
Хлопчик я, тобто, людина.
Хочеш, можемо дружити.
Будемо разом ходити
В парк, розсіювати тугу.
- А давай, чкурнем до лугу!
- ОК, лише візьму сестричку.
- Полоскочу їй я личко.
- Лоскочи, але не дуже,
Не спечи їй шкіру, друже.
Хлопчик взяв сестру за руку,
Подались утрьох на луки.
- Гарно, - мовив Влад, тут влітку:
Вітерець гойдає квітку,
Можна у «Квача» пограти,
М'яти мамі назбирати.
- Хто це мама?
- Рідна ненька,
Що встає завжди раненько,
Приготує без ваганок
І мені, й сестрі сніданок,
Поведе в садок, до річки,
Поцілує ніжно в щічки.
- В мене матінки немає…
- Хто ж тебе до сну вкладає?
- Як приходить ніч до хати,
Я саме лягаю спати.
І встаю саме з постелі.
- Що їси?
Росу з тарелі.
- П’єш?
- Дощі, нектар із квітки
Восени, навесні, влітку.
- Ну, а взимку?
- Топлю сніг -
Той, який на землю ліг,
І втягаю у горлянку
У полудень, обід – не зранку.
- Я п'ю молоко і сік
З фруктів, овочів весь рік.
Борщ, картопельку, котлету,
Рибку, пудинг чи омлетик,
Кашу, хліб – таке вживаю.
Бо у домі завжди маю.
- Не жувало я такого, -
Мовить сонце до малого.
- Ти заглянь до мене вранці,
Винесу тобі у ранці
Щось смачне, наприклад, м'ясо.
- З'їм його, мабуть, я ласо!
Я ж для тебе, любий друг,
Фрукти вигрію в саду.
Любиш їх вживати, друже?
- Груші, сливи навіть дуже!
- І я фруктів з’їла б силу, -
Таня мовила світилу. –
Й мама, й тато люблять їх.
- Фрукти вигрію для всіх!
А ще овочі та злаки,
І горіхи, звісно, й маки.
- Славно! – крикнула Тетяна,
Аж здригнулася поляна.
- Будем всі у мирі жити,
Одне одного любити.
Одне одного вітати
І будні, і у свята! -
Мовив Влад, і поміж квіти
Почали стрибати діти.
Сонечко не відставало,
Доганяло, обіймало.
20.07.17
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953860
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.07.2022
автор: Крилата (Любов Пікас)