Промова до ворогів
Ворогам Народу Зичимо:
Аби добре їм гикнулося, та так:
Щоби їхня пика, свиняча
Тричі до власної Ду-* повернулася!
Най горло ненажерливе – пір’ям поростає.
Саму ж горлянку - гаряча смола обпікає!
Смажені цвяхи – язика брехливого прибивають
А як хто тілько упирів отих побачить –
Плюються та ще й каміннями кидають!
Щоби їх на золоту сковороду,
Та голою сракою, Братове Козаки посадили!
Ще й так, аби очі рогульками на лоба покотили!
На кінець – зичимо, аби ж Вам було так добре,
Як тій рапусі у гарячій пустелі,
Щоб Вас блохи й гниди зжирали у власній оселі
Щоби волочили свою долю, як блазень порожню торбину
Щоби мати рідна кляла на смерть, щодня й щохвилини!
А щоб било об землю як щурів, не менше як тричі!
Бо ще позавчора поставили Ми вам поминальні свічі!
В церквах замовили останню промову. Та таку,
Аби не було жодного доброго слова!
Най ворогам буде погано,
А українцям - вільно й ладенько.
Щоби козаків - доля любила,
Навік звільнилася від упирів народних,
Славна Мати, мати горда, - Україна-Ненька!
(ДО 100 річниці Вільного козацтва в Холодному Яру)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953311
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.07.2022
автор: АНФІСА БУКРЕЄВА(СІРКО)