Ти, ріка-ріка, річка широка,
Вийшла тихо з берегів,
Ти скажи ж мені, річко глибока,
Скільки маю жити днів?
Що у доленьки, як відміряно?
На аршин, а чи на три?
Скільки літ мені дасть зозуленька,
Скільки вип’ю іще води?
І куди мене річка дивна
Понесе, у які краї?
Річка та, що без берега,
Бо вона – життєві ручаї.
Розтечусь полями я, розбіжусь у даль,
Ген, дорогами.
Навздогінці дощ чи кручений міст,
Сонце з переливами.
Все сприйму, як є, що життя дає,
Доленька дарує:
Радість, сум і сльозу, розлуки журбу,
Що серденько чує.
І вогонь, і дим, й що було між тим,
Що несе тривоги.
У путі земній втрачу безліч сил,
Притомлю я ноги.
Пристану, посплю, сили відроджу,
Помолюся Богу.
І піду туди, де вузькі стежки,
Старий бескид, триноги.
Де живуть вітри, де орли крильми
Обіймають небо.
Згасну, упаду, без крил я не живу,
В тім – душі потреба.
12.07.22
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953090
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.07.2022
автор: Валентина Ланевич