Упавши в трави серед поля,
Немов в дитинстві, руки в різні боки.
І небо синє і безмежне і глибоке.
І птах завмер, який літав високо.
І біль пропав.Затихли різні звуки.
Нема страху, провини, каяття.
Є навіть радість, що скінчились муки.
І тихого блаженства відчуття.
Хоча сяйнула думка десь далеко:
«А як донька, дружина, а війна?
Куди поділася тривога, небезпека?»
З трави піднявсь, нікого вже нема...
«Агов!» він закричав на повні груди,
А вирвалось, якесь шипіння.
Із буйних трав іще піднялись люди.
Від несподіванки в руках тремтіння.
Усі знайомі, друзі, побратими.
Як сталось так..?Про нас забули?
Хоча в собі всі добре розуміли,
Що вічним сном вони разом заснули.
«Ну щож, Братерство, нумо до походу.
Шикуйсь!Рівняйсь! До неба кроком руш!
Ми полягли за волю для народу,
Можливо там, для нас зіграють Туш!»
8.05.2022р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952639
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.07.2022
автор: Степан Олександр