Життя мало бути її парфумами,
Принадним зблиском грайливого погляду,
Здаватись солодким але ненавмисно
Дразнити сонцем з під-хмар в негоду.
Вдавати черешню, до прикладу, з вишні,
Троянди для чогось рівняти з жінкою,
Пахнути мильницею ванни Всевишнього,
Свіжістю м’яти, весною, дощівкою,
Флюїдами твого волосся зрештою,
Твоїм шампунем і просто тобою,
Твоєю присутністю, тим, що поряд
Тепло твого тіла, що стало пристанню,
Судновим доком душі та слова.
Шкода що обшивка тьмяніє з часом,
Скриплять шпангоути і тягне під кілем
Злочинна похіть зав’язана в снасті;
Стихає вітер, стихають хвилі
І врешті бурління моря стихає.
І все, що тобі залишається – пам’ять,
І все, що тобі необхідно – вічність,
Цей острів на карті якого немає,
Твій Острів затоплених кораблів.
05.06.2022
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952614
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.07.2022
автор: Володимир Каразуб