Ходила смерть по Україні,
Косу тримала у руках.
Збирала душі ,що блукали,
По незнайомим їй стежкам.
Багато тисяч назбиралось,
Позаду смерті йдуть в пітьму.
До них коса і не торкалась,
Бо руський мір - вина всьому.
Під Харковом примкнули люди,
Під Маріуполь-ціла тьма.
Житомир, Суми та Чернігів,
З Херсона теж потік прийма.
І от дійшли вже до столиці.
Із Бучі чути стогін , плач...
Косу впустила смерть безлика,
Заплакав вічності палач.
«Ні, ви не люди, не тварини,
Нема тих слів ,щоб вас назвати.
Для вас і в пеклі нема місця,
Вас будуть вічність проклинати.
А я до вас ідти не буду,
Щоб вічність ви в собі гнили.
Ще прийде час весь біль відчути,
Який ви людям завдали.»
Прийняла душі українців,
Мов мати всіх обійняла.
Раніш вона була байдужа,
А тут любов своє взяла.
«Не плачте любі.»- Смерть сказала.
«Не бійтесь, буде все гаразд.
Усе минуло, ви страждали,
Господь уже чека на вас.»
Мов іскри душі засіяли
І вознеслись на небо в вись.
А Смерть з коси скрутив тризубця
Сказала: «Ну москаль, ДЕРЖИСЬ !!!»
6.04.2022р.
Олександр Степан.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952467
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.07.2022
автор: Степан Олександр