Мовчать світанки, ніби оніміли.
І небо не розродиться дощем.
Вишукуючи уцілілі цілі,
летять ракети гаспида бичем.
Усе живе паде відразу мертвим.
Шматує плоть гартована шрапнель.
Людина все вигадує для смерті
та руйнування створених осель.
А їй добро б у світ генерувати
та споглядати вишню, що цвіте…
Здавалося на душі ми багаті,
але оцей короткий префікс – де.
06.07.22р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952453
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.07.2022
автор: Микола Соболь