Кричить луна протяжно між ярами:
«Тарасе !Хлопчику ,додому йди.»
Далеко чути голос мами:
«Скоріш, пора обідати!»
«Біжу!»кричить у відповідь синочок
І що є духу не біжить, летить.
Із квітів польових для мами зплів віночок
Прибіг, подарував, яка щаслива мить,
Коли цілує мати сина.
До серця ніжно пригорта,
Ще трошки й поведе його стежина
Туди, де юність кличе золота.
А поки час дитинства забарився,
Вона, мов джерело,йому дає:
Добра, любові, гідності напився,
Уже не хлопчик, парубком стає.
Так швидко виріс, матері опора,
В плечах широкий,у руках міцний.
Але війна прийшла ,бо ворог вчора
В ночі напав ,як вовк страшний.
І син пішов ,залишив свою маму,
Один із перших в пекло поспішив.
Тому, що треба захистить державу,
Дорослий, тому так і вирішив.
Страшні бої, тряслися руки,
Здавалося земля горіла.
Свист від ракет, снарядів звуки
І від морозу ломить тіло.
Багато ворогів побили,
Але і наших...полягло.
Яка їх мати породила?
Знов з неба градом понесло.
Залізо з пекла розриває,
Рве на шматки усе кругом.
З землею душі обєднає,
Ніби збиває потягом.
І от юнак лежить в окопі,
Застиглий погляд в неба вись.
Мов заблукав, збився з дороги,
Як у дитячих снах колись.
І тиша все заполонила…
«Невже це все? Кінець мені?»
Яскраве сяйво засліпило…
А десь почулось в далині:
«Тарасе! Хлопчику! Вернися!»
Летіли матері слова.
Серце забилося у грудях,
Прийшла до тями голова.
В думках кричав він:»Чую мамо!
Уже біжу ,лечу ,стрічай!»
Обіймів хочеться так само
І сльози льються через край.
А мати кожен вечір виглядає.
Йде за село…гукає в далечінь.
Молитву кожен день читає
«Спаси і збережи! АМІНЬ!!!»
29.06.2022р.
Олександр Степан.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952178
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.07.2022
автор: Степан Олександр