Стають по черзі в селах на коліна,
В містах стають, пошану віддають.
Дітей везуть додому в домовинах,
А там дощі за ними сльози ллють.
На цвинтарі вже місця не лишилось,
Червона глина прибрана в вінках.
В страшному сні такого б не наснилось
І грім гримить далеко в небесах.
Загинути на своїй Батьківщині…
Ще з молоду покинув ти життя.
Не всю любов відкрив своїй дружині,
Недолюбив ріднесеньке дитя.
Батьки, немов у пеклі побували,
За день посивіли, добавили роки.
До раю сина свого проводжали
І сльози тихо капали з щоки.
Собою ви закрили побратимів,
Пішли у вічність, щоб ми тут жили.
Вже чуєте пісні від херувимів,
Тепер між нами розвели мости.
Лунають постріли угору з автоматів.
Від горя стиснулись серця на мить.
Нехай настигне Божа кара гадів!
Нехай земля під ними загорить!
Яку ціну потрібно заплатити,
Щоб мир настав і скінчилась війна?
Як горе нам сьогодні пережити,
Біди багато, мрія лиш одна.
21.06.22р. Олександр Степан.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951924
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.06.2022
автор: Степан Олександр