Гори поси́ніли з подихом сяйва,
Суворі ліси налягали на шум.
Сонце пускало розпечені далі,
Аби розчинити нестрачений сум.
Тихо сідали смиренні тумани,
Ладні схопити в одвічний полон.
Пісня усе ще наругу плекала,
Аби відновити забутий кордон.
Межі стирання не стали благати
Повернення тої легкої пори,
Яка що не день, то схилялась ховати
Вічні омани швидкої води...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951708
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.06.2022
автор: Сара Ґоллард