Сідає сонце мляво в море,
І шле прощальні промінці.
А землю вкрив вечірній морок,
Дорогу звів на манівці.
Та вечір цю дорогу знає:
По байраках та по ярках.
Кущі тернові не минає,
Не знає він, що є то страх.
Ну ось і все, прибивсь до хати,
Де з нетерпінням його ждуть.
Спішать дітей заколихати,
Час для спочинку віднайдуть.
Запросять вечір до розмови,
Присяде він на край вікна.
Ця хата сповена любові,
У їх серцях завжди весна.
У хаті затишно і тихо,
Світильник блима на столі.
Вечір прислухається, ледь диха,
І сам розніжився в теплі.
Була короткою розмова,
Рука торкнулася руки.
Ховає сутінь світанкова,
Усе почуте і думки.
Схолонув чай ще недопитий,
Повільно вечір догора.
Вечірній час ось так прожитий,
Краплинку щастя добавля.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951355
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.06.2022
автор: Cнежана