Вів колорити розпачливий погляд.
У ньому багато могли прочитать:
Кожен своє, але досить знайоме,
Кожен про втечу й німу благодать.
Скільки в очах невимовного болю,
Скільки живих, мов у клітці, засад!
Очі ховають безвиграшну клятву,
Ставляють і́скру на згублений пат;
Вони задихаються днями й ночами,
Коли вже не можна нічого сказать...
Що, як не очі, приймає печалі,
Що, як не очі, уміє кохать?..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950745
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.06.2022
автор: Сара Ґоллард