Напуває росою ранок сонячний день,
Прохолоду, що з ночі, щедро сипле з кишень.
Вітер стиха колише дзвоник в лісі. Дзелень.
Там у кронах натхненний хоровод із пісень.
Спів пташиний лунає, лине під небозвід,
Дуб хмарки підпирає й не забути цю мить.
А внизу біжить стежка, оминаючи плід,
Ще не спіла чорниця поміж листя блищить.
Дятел стукнув й притихнув, щось про себе почув,
Мабуть, сон він зайчиська під кущем сполохнув.
Чи більча ненароком, його сон теж минув,
Дятел аж здивувався, що таке бо утнув.
Простягався в даль простір у пробуджений день,
Теплий сонячний промінь вже торкався вишень.
Полуниць на городі, не минув й старий пень,
Що стояв при дорозі у задумі лишень.
Пробігали повз нього: люди, звірі, авто,
Ранок змінював ранок і декор, й полотно.
Скрізь життя вирувало та пень знав, як ніхто,
Прахом стане все в часі, буде неба лиш тло.
Та з-за хмари проб’ється пучка променя й день
Вже новий відізветься у серцях з одкровень.
І відродиться з праху безперервність нетлінь,
Закодована частка всіх земних поколінь.
14.06.22
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950538
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.06.2022
автор: Валентина Ланевич