«Звільнилася»… Везуть в нікуди.
В оте "нікуди" – вже б скоріш!..
Лунають обстріли повсюди,
Аби не було тільки гірш.
А що вже гірше, то не знаєш,
Коли позаду - все життя,
Коли нічого вже немає
І невідоме майбуття.
Коли розбитий вже будинок,
Лиш згарище одне в дворі,
Час зупинив буття годинник –
І рідний не знайти поріг.
Не буде звичного комфорту:
Тієї кави за столом,
Більш не побачиш квітку жовту,
Що розцвітала за вікном.
Улюблену не взяти книжку,
Накинувши вовняний плед...
Не сядеш в крісло з нею тишком,
Не споглядатимеш свій сад.
Не буде цокати годинник
Старенький мамин на стіні,
І не дзвонитиме будильник:
Все розчинилось у війні.
Тепер дорога - у нікуди...
Від зривів далі та виття,
Бо від війни втікають люди,
Щоб зберегти своє життя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950527
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.06.2022
автор: Ольга Калина