Куди б мене доля не водила
Скільки б не стоптало доріг, взуття.
Я пам'ятаю, куди ходила...
Рідних людей, що вели у життя.
Не забуду, Отчий дім ніколи!
Мій шматочок раю квітник в саду.
В літній вечір запах матіоли
Солодку грушку налиту в меду.
Тут моє дитинство босоноге
Цвіло немов ружа пелюстками.
А біля тину ясен розлогий
Шелестів листям понад зірками.
Мамина пісня солодить душу
Kолискова із давніх - давніх літ.
Смакую спів немов стиглу грушу
І згадую свій рай казковий світ.
Із закритими очима знайду
Стежку, що веде мене додому.
Присяду біля калини в саду
Нап'юсь водиці загублю втому.
Тут соловей зранку до півночі
Піснею звеселяє мою весну.
А у даль летять мрії лелечі
Щоб знайти Щастя зіроньку ясну.
А щастячко у ліловім бузку
Світ у п'ятизірковім суцвітті.
Зустріти літечко у холодку
Купатись в річці на Дністрі вліті.
На горбочок до дуба старого
Що року лелека прилітає.
Дивиться з берега квітучого
на рідне село, що розквітає.
О, яка тут красива природа!
За гаєм поле, над ставом верба.
Сівачу від Бога нагорода
Золотить зерном блакить голуба.
Тут синє -синє пречисте небо
А в полі пшениці золотий лан.
Земля зародить все у потребі
Хто трудиться, той господар є пан.
Де б не була, я у яких світах!
Вертаю в рідні місця додому.
В рідне село лечу немов птах
Щоб віддати честь дубу старому.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950251
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.06.2022
автор: Чайківчанка